Молдавська революція або монітори Ньюелла в Молдові

Основною ідеєю книги Філіпа Ньюелла “Project Studios: A More Professional Approach” (Project-студии: Маленькие студии для великих записей.−Винница, 2002) є твердження, що при правильному, збалансованому підході професійної якості можливо досягнути навіть у невеликих домашніх студіях. Студія, про яку піде мова в цій статті, примітна тим, що вона є втіленням цієї ідеї, як то кажуть, у чистому вигляді. А той факт, що ця студія побудована не де-небудь у столичному місті, а в районному центрі Молдови Anenii Noi (Нові Анени), лише підкреслює правоту автора книги (фото 1).

Якщо говорити коротко, то по завершенні будівництва власник студії повинен отримати контрольну кімнату з моніторингом високого розрішення та тон-зали з необхідними акустичними параметрами. Звукоінженери та музиканти в студії повинні відчувати комфорт, особливо акустичний. На жаль, практика показує, що бюджет споруджуваної студії є хоча й важливим фактором, але не головним. Неодноразово доводилося бачити студії в яких умови моніторингу принесені в жертву якимсь зовнішнім атрибутам, показній дорожнечі та певній пафосності. Але ж саме моніторинг є інструментом звукоінженера, саме він багато в чому визначає клас студії та визначає якість майбутніх записів.

Особливо часто саме неправильно розставлені пріоритети є причиною неефективного вкладення коштів. Це стосується не тільки студій, але й, наприклад, інсталяцій звукового обладнання. Якщо проект подібної інсталяції замовлений у якоїсь фірми-дистриб’ютора, то будьте готові до того, що основним пріоритетом для них буде не об’єктивність, а міркування що до просування обладнання тих брендів, які цей дистриб’ютор представляє.

В результаті маємо «не зовсім те» або по якості, або за ціною. У більшості випадків Вам навіть скинуть ціни на проектні роботи, щоб надалі з лишком повернути своє на продажах обладнання. Із цієї причини ми з Олегом Науменко й заснували у свій час компанію Sound Consulting. Нам, як інженерам-проектувальникам, завжди хотілося максимально реалізовуватися в кожному проекті, а не йти на неприйнятні компроміси під тиском бренд-менеджерів. Звичайно, з таким підходом серйозного бізнесу не зробиш. Зате ми можемо дозволити собі справжню розкіш по теперішнім часам − працювати собі на втіху, мати незалежність суджень і об’єктивність.

Електронна пошта приносить нам досить багато листів, які можна поділити на три групи. Одні просять нас спроектувати студію або надати посильну допомогу в цьому. Інших цікавлять якісь проблемні теоретичні питання. А ось і типовий лист із третьої групи (орфографічні помилки виправлені).

Здрастуйте. Я цікавлюся студійним дизайном. Прочитав кілька разів книги Філіпа Ньюелла у Вашій редакції та статті в інтернеті. До мене звернулися друзі з проханням допомогти в будівництві студії. Звичайно, я погодився. Використовуючи матеріали Вашої статті почали ремонт приміщення для студії. Обклеїли все пінопластом і гіпсокартоном, але звук кроків із другого поверху став ще більш чутний. Що робити? Може прибити ще й гідроізол?

Ситуація не складна. Хтось вирішив заробити на своїх друзях, «спроектувавши» їм студію. В кращому випадку цей «хтось» вирішив провести акустичний експеримент за рахунок друзів. Невдача цієї витівки була визначена. А коли виникли перші відчутні на слух проблеми, почалася паніка. Але ж у книгах Ньюелла (які нібито були прочитані «кілька разів») червоною ниткою проходить думка: проектувати студії повинні акустики-практики, які спеціалізуються на цьому!

Чи потрібно відповідати на такі листи? Питання складне. Одного разу вже сам факт відповіді було використано подібним «проектувальником» для доказу своєї причетності до акустичного дизайну перед своїм замовником. Допомогти чимось без виїзду на об’єкт теж неможливо, та ні хто й не запрошує. В решті решт, кожен сам повинен нести відповідальність як за свою самовпевненість, так і за свою безвідповідальність.

Початок

В мене зберігся перший лист від Сергія Морару з Молдови, він написав його 25-го вересня 2007 року.

Вітаю Вас! Хочу будувати студію. Загальна площа 7м на 6м (контрольна, вокальна та вітальня). Потрібна допомога (розміри кімнат, геометрія, акустична обробка). Приміщення буде будуватися «з нуля». Дякую.

Фото 1

Фото 1

Визнаю, ми недостатньо серйозно сприйняли цей лист. Справа в тому, що під час будівництва існують певні витрати, сума яких майже не залежить від розмірів студії: авторський нагляд, періодичний виїзд на об’єкт автора проекту, транспортні витрати та т.ін. Тому якщо невелика студія будується на певному віддаленні, то її собівартість збільшується набагато відчутніше в порівнянні з великою студією. Рішення цієї проблеми в нас на той момент не було, але переписка тривала. Ми сказали Сергію, що до прийняття ним остаточного рішення з приводу співробітництва з нами йому б не завадило подивитися якісь наші роботи та послухати монітори Ньюелла. На той момент саме завершувалося будівництво студії на Оболоні в Києві і Сергій визвався приїхати до нас.

Ранком 9-го жовтня Сергій був у Києві, проїхавши вночі на автомобілі з Молдови близько 600 кілометрів. Мені це нагадало мій власний «автопробіг» в 1600 кілометрів, коли я у свій час їхав у Санкт-Петербург із Вінниці, щоб познайомитися з Філіпом Ньюеллом… Сам факт такого приїзду без слів підкреслював серйозність намірів. Після прослуховування моніторів Сергій на якийсь час онімів, а потім сказав мені, що він остаточно вирішив будувати студію. Щоб почати проектування, нам необхідно було оглянути приміщення студії на місці та визначитися з порядком організації робіт.

До березня 2008 року приміщення під студію було практично побудовано. Попередньо ми висилали Сергію початкові креслення, попросивши його звернути особливу увагу на прив’язку та розміри дверних і віконних прорізів. І от 27-го березня 2008-року ми разом з Олегом Науменко на його автомобілі їхали в Anenii Noi.

А тепер ми до вас…

Фото 2

Фото 2

Цю поїздку ми запам’ятаємо надовго. Почалося з того, що вже при виїзді з Києва я згадав, що забув закордонний паспорт. Довелося повертатися. Перші 350 кілометрів по автомагістралі Київ-Одеса ми їхали безтурботно. Але як тільки ми звернули з магістралі праворуч у бік Молдови, стан дороги різко погіршився. «Megane» Олега протягом наступної сотні кілометрів болісно реагував на численні вибоїни та стики в «бетонці». Але ось і кордон. Крім нас − нікого. Оформивши документи та заплативши необхідні збори на українській митниці, їдемо далі. І вже через якихось 200 метрів попадаємо в… минуле. Радянське минуле.

придністровська молдавська республіка. Навмисно пишу маленькими буквами, тому що це утворення ніким у світі не визнано. Радянське минуле представлене було нам не тільки формою радянського зразка на прикордонниках, але й хамством упереміж з матом з боку людей, які у цю форму були одягнені. За ті півтори години, коли нас мурижили на пункті пропуску, мені не раз хотілося повернутися назад. Настрій у нас обох помітно погіршав.

Але вже пункт пропуску позаду. Дорога йде у долину. Але не встигли ми проїхати і триста метрів, як тут − на безлюдній дорозі − із за дерева вискакує людина в міліцейській формі й жезлом зупиняє нас. По його очах бачу: хоче грошей (втім як і всі інші на пункті пропуску). Далі − приблизно такий діалог:

  • Там знак 50, а ви їхали 55. З Вас штраф.
  • Скільки?
  • (називаються суми в різних валютах)
  • У нас тільки українські…
  • Давайте 20.
  • У нас купюри по 100…
  • Давайте 100.

    Фото 3

    Фото 3

    Поїхали далі. Я швидко порахував, що при такій інтенсивності цієї комплексної здирщини ми вже кілометрів через десять залишимося без копійки. Якось непоміченим залишилося навіть те, що дорога погіршилася ще більше. Починаю придивлятися: рідко хто їде по трасі швидше ніж 50км/год. Скрізь обмежувальні знаки, а чергову «людину з жезлом» можна чекати практично звідусіль.

    Тирасполь нам вдалося об’їхати, але до цього в одній з вибоїн нам «пощастило» деформувати диск на правому передньому колесі. При під’їзді до Дністра кількість «людей у формі» зросла, а апофеозом побаченого стали замасковані сіткою гармати і танк, що були спрямовані у бік Молдови.

    Якби мене попросили охарактеризувати суспільний стан на цій території, то я сказав би одним словом: свавілля. Тому що протистояти нахабству з боку місцевих «людей у формі» практично неможливо. До речі, дивує і кількість цих людей, особливо на тлі промисловості, яка розвалюється в цьому регіоні…

    При виїзді з придністров’я нас знову за щось «штрафували»…

    Фото 4

    Фото 4

    Після проходження останнього пункту пропуску ми проїхали ще приблизно 30 кілометрів і потрапили в Нові Анени. Молдова, в якій я раніше не був, приємно здивувала. Здивувала доброзичливими та привітними людьми, доглянутістю. Не можу сказати, що люди тут живуть багато, але в працьовитості їм точно не відмовиш.

    До нашого приїзду будівля студії вже була побудована та накрита дахом (фото 2). Всі роботи були виконано дуже акуратно. Ми з Олегом Науменко приступилися до огляду приміщення і вимірам у ньому (фото 3).

    Сергій дещо поспішив із кладкою простінків. Передбачалося засипати порожнини в блоках піском, а самі простінки для посилення НЧ-звукоізоляції зробити «плаваючими». Але, очевидно, ми один одного не так зрозуміли, тому що цього зроблено не було. Порадившись і уточнивши завдання майбутньої студії, ми вирішили, що це не критично.

    Фото 5

    Фото 5

    Після цього ми розглянули організаційні питання та план будівництва. Автором проекту студії був Олег Науменко. Звичайно, він також здійснював авторський нагляд під час будівництва. Як правило, з нашої сторони безпосередньо на будівництві завжди працює інженер-технолог, але вони обидва були зайняті на будівництві інших студій. Тому ми вирішили ризикнути і зробити інакше. Функції інженера-технолога взяв на себе Олег Науменко, причому керівництво будівництвом планувалося здійснювати через інтернет. Безумовно, Олегу потрібно було раз у два-три тижні приїжджати на будівництво та перевіряти все самому. Ми домовилися з Сергієм, що якщо ця ідея не спрацює, то ми зупинимо будівництво і відновимо його тільки тоді, коли звільниться інженер-технолог. Але все-таки ми розраховували на успіх: дана студія не була особливо складною, тому шанс у нас був.

    Того ж дня ми обговорили й інші питання: вентиляцію, кондиціювання, комутацію та інше. Сергій сказав, що в нього немає коштів на придбання моніторів Ньюелла, але він обов’язково придбає їх у наступному році або через рік, тому він попросив проектувати студію відразу з урахуванням цієї моніторної системи.

    В той же день ми відправилися назад у Київ. У придністров’ї нас знову «штрафували»: за тоновані стекла, за відсутність якогось папірця… Додому приїхали вже серед ночі вкрай виснаженими.

    Проектування та будівництво

    Через два місяці проект був готовий. Тому слово авторові проекту − Олегу Науменку.

    Студія складалася з контрольної кімнати, невеликого тон-залу (вокальної кімнати), маленької вітальні та санвузла з душовою кабіною. Висота стель у студійних приміщеннях була 4 метри. При такій висоті стель легше домогтися гарного контролю в діапазоні нижніх і нижніх середніх частот. Крім того, легше було вписати в проект повітропроводи системи вентиляції та кондиціювання. Підвалу під студією не було, тому не було обмежень за вагою застосовуваних конструкцій. Місцевість навколо будівлі студії була тихою, тому не було потреби у посиленні звукоізоляції.

    Фото 6

    Фото 6

    Контрольна кімната мала розміри 6 метрів завширшки та 4,5 у глибину, тобто спочатку (до акустичної обробки) її площа була 27 квадратних метрів. Якщо говорити в цілому про контрольні кімнати стерео формату, то «золотим перетином» є приміщення площею від 30-ти до 50-ти квадратних метрів. Чим менша площа приміщення, тим сутужніше домогтися контролю низьких частот, а значить і складніше робити проект. Якщо приміщення більше 50 квадратних метрів, а відстань від моніторів до позиції прослуховування перевищує 5 метрів, то в цьому випадку моніторні системи повинні розвивати такий рівень звукового тиску (для забезпечення необхідного звукового тиску в позиції звукоінженера), коли вже починає позначатися ефект нелінійності самого повітря.

    Якщо продовжити розмову про розміри контрольних кімнат, то потрібно відзначити наступне. Мінімальна ширина контрольної кімнати − 4,5 метри. Краще − від 6-ти до 8-ми метрів. Висота стелі − від 3-х метрів і вище. Найбільш практичною є висота в 4-5 метрів. До речі, ми не проектуємо контрольні кімнати в приміщеннях з висотою стелі менше трьох метрів, тому що навіть після мінімальної акустичної обробки (без урахування звукоізоляції) у підсумку висота стелі буде приблизно 210-215 сантиметрів, тобто практично урівень з висотою дверей. Що ж до глибини контрольної кімнати, то 4,5-5 метрів − цілком розумна відстань. Якщо ж планується що-небудь за спиною звукоінженера − наприклад, диван для гостей − то ця відстань може бути більшою.

    Розміри контрольної кімнати в Молдові практично відповідали вимогам.

    Фото 7

    Фото 7

    Тон-зал у даній студії був невеликим, усього близько 11 квадратних метрів. Наше завдання було домогтися в ньому нейтральної акустики, яка б підходила для запису вокалу, духових і струнних інструментів. Навряд чи в такому тон-залі можна записувати рок-групи, а значить − відпадає необхідність у записі барабанів і комбосистем, тобто сигналів з великим рівнем і/або звучащих у низькочастотному діапазоні. Із цієї причини ще на самому початку ми вирішили не переробляти простінки для заповнення їх піском.

    Обладнання системи вентиляції та кондиціювання вирішено було розмістити під стелею у вітальні. По-перше, хотілося винести шумне обладнання за межі студійних приміщень; по-друге, дві стіни вітальні були зовнішніми, що було зручно для прокладання повітропроводів припливу та витяжки; по-третє, у вітальні не потрібна стеля висотою 3,5 метри, тому розміщення обладнання під нею було дуже до речі. Установку планувалося прикрити підвісною стелею, що забезпечило б доступ до неї для обслуговування. Однак пізніше вирішено було використати канальний кондиціонер Fujitsu з двома контурами, який би у вітальні ніяк не помістився. Сергій вирішив розмістити його над перекриттям стелі, під дахом будинку, де для такого агрегату було багато вільного місця. Забігаючи вперед скажу, що вентиляція приміщень виявилася абсолютно безшумною.

    Як вже було зазначено вище, ми ризикнули і спробували забезпечити контроль за будівництвом за допомогою інтернету. За допомогою електронної пошти та програми Skype ми з Сергієм були постійно на зв’язку. У листах або за допомогою інтернет-телефонії я пояснював йому, що і як саме потрібно робити, а він регулярно висилав мені фотографії споруджуваної студії. Все складалося напрочуд вдало. Але по-справжньому здивувало нас навіть не це, а темпи і якість роботи будівельників. Такого в нас ще дійсно не було. Наприклад, в один із днів я пояснив Сергію, як робити внутрістудійні ізолюючі двері. Пройшло близько 3-4 годин. Телефонує Сергій:

    • Олег, ми двері вже зробили.
    • Покажи фотографію.
    • Ось, тримай..
    • Судячи по ній, все правильно.
    • Що нам робити далі?
    • Як що? Двері, звичайно… У нас же буде п’ять дверей.
    • Ми зробили усі п’ять.
    • Да ну? Не може цього бути!!
    • Чому ж? Ось фото…

    Заради справедливості потрібно сказати, що керівництво будівництвом по інтернету віднімає масу часу. Іноді годинами доводиться пояснювати те, що на місці можна показати за лічені хвилини. Але все-таки всього по інтернету не поясниш. Тому приблизно раз у три тижні я їздив у Молдову, особливо коли планувалися якісь відповідальні роботи. Наприклад, складання та встановлення корпусів моніторних систем, настроювання низькочастотних пасток.

    Фото 8

    Фото 8

    Коли було зроблено вже більше половини роботи, Сергій сказав мені, що він готовий придбати монітори Ньюелла (Reflexion Arts 239). Кравченко на той час саме закінчив проект однієї цікавої студії під Києвом, власник якої теж збирався придбати аналогічну моніторну систему, тому ми вирішили об’єднати ці два замовлення в одне. Але наші плани багато в чому поламала фінансова криза, що почалася. Кілька разів гроші не доходили до адресата та поверталися назад, з’явилися проблеми з придбанням комплектуючих, посилювалися митні процедури як у країнах Європейського Союзу, так і в Україні. Студія вже була закінчена, але моніторів не було і Сергій кілька місяців працював лише на моніторах ближнього поля. Моніторні системи RA239 з’явилися у нас тільки десь у середині січня. Про те, що було далі, знову розповість Олександр…

    День народження студії

    Ввечері 23-го січня мені подзвонили і сказали, що моніторна система вже в Києві і розмитнена. Додаткова затримка трапилася ще й через те, що ми практично потрапили в «смугу свят» довжиною з місяць. 26-го я забрав монітори, а вже 27-го з ранку Сергій Морару разом зі своїм товаришем був у мене. Ми домовилися, що приїдемо разом з Олегом до них 2-го лютого ввечері. На встановлення та настроювання моніторів ми собі відвели два дні: 3 і 4 лютого.

    Під час будівництва студії я в Молдову не приїжджав, тому чимало здивувався побаченому. Все було зроблено дуже акуратно, по-домашньому. Встановлення моніторної системи ми почали з самого ранку, а вже надвечір система «ожила» (фото 4). Як завжди, за допомогою тестових шумів. Олег кілька годин чаклував з вимірами, після чого ми пішли відпочивати.

    Фото 9

    Фото 9

    Наступного дня ми повинні були настроїти систему. Крім того, Сергій повідомив нас, що в цей день з Кишинеу до нас приїдуть гості − найбільш маститі звукоінженери Молдови. Ми залишили на ніч моніторну систему включеною і запустили «по кільцю» музичну програму упереміш із «рожевим» шумом на рівні близько 85-95Дб. Це необхідна процедура, тому що до настроювання моніторів можна приступати тільки після того, як гучномовці як треба приробляться.

    До обіду наступного дня моніторна система була настроєна (фото 5). Першою композицією, що ми послухали на вже налогодженій системі, була пісня «La Lettre» із франкомовного альбому Лари Фабіан. Чудовий саунд! Приголомшлива деталізація!! А яке «повітря»!!! От уже майже тринадцять років я працюю з моніторами Ньюелла, а свіжість відчуттів при їхньому прослуховуванні не притупляється… Це щось!

    На оболоньскій студії в Києві я часто маю можливість порівнювати звучання цих моніторів з дуже гарними моніторами ATC SCM20. Так, в деяких композиціях вони звучать дуже близько, але в інших… Це теж саме, що порівнювати двомірний і тривимірний простір. І справа тут далеко не тільки в більш широкому частотному діапазоні моніторів Ньюелла. Вони дійсно на порядок більш інформативніші будь-якої моніторної системи з якою мені доводилося мати справу. Виключення − монітори Хідлі/Кіношити, але це зовсім інша історія.

    Після обіду ми з Олегом вийшли на пару годинок прогулятися, щоб хоч швиденько подивитися містечко, в якому ми побудували студію. Потім «свіжими» вухами ще раз прослухали монітори. Все було добре (як втім і завжди). Здивувала рівна та переконлива робота зв’язки монітори/контрольна кімната в низькочастотному діапазоні. Все-таки при високій стелі контролювати ці частоти значно легше.

    Фото 10

    Фото 10

    А ввечері до нас приїхали колеги-звукоінженери з Кишинеу: Сергій Мустяце, Іон Кацер, Сергій Тяке, Ігор Мазуров і Віктор Русу. Ми планували розповісти про студію та моніторну систему, продемонструвати її можливості. Але все відбулося зовсім не так, як ми очікували. Через якусь хвилину гості вже господарювали в контрольній кімнаті, а ми разом із власником студії тихо стояли у куті (фото 6). Зі сторони це чимось нагадувало інспекторську перевірку. Спочатку був запущений sweep-тон, потім ще якісь тестові сигнали. Після цього дехто з прибулих почав ставити свої роботи, а це було самим цікавим − можна сказати, переломним − моментом. Мені було цікаво спостерігати, як міняються їхні обличчя. Практично всі вони почули у своїх записах багато нового, про що вони раніше й не здогадувалися. На жаль, не завжди це нове було приємним, але саме для цього й потрібні монітори з високим розрішенням.

    Лід починав танути, атмосфера ставала більш теплою. От чого я точно не очікував, що весь цей колектив звукоінженерів прямо зразу почне міксувати якусь багатоканальну композицію! Ця безпосередність обеззброювала! Усіх цікавило, як моніторна система буде реагувати на тонкі настройки еквалайзера або компресора…

    Ми з Олегом відійшли на півгодини повечеряти й зібратися у зворотну дорогу. Коли ми повернулися, у студії була по-справжньому дружня атмосфера (фото 7). Часу залишалося мало. Ми з Олегом коротко розповіли про монітори, продемонстрували їхні можливості, відповіли на ряд цікавих питань. Потім був обмін номерами телефонів, візитками та т. ін. А через ще кілька хвилин ми в піднесеному настрої вже їхали додому.

    Післямова

    Чим примітна ця студія особисто для мене? Справа в тому, що історія її будівництва багато в чому схожа з моєю історією будівництва студії у Вінниці в 1996 році. Обидві студії були першими студіями такого рівня у своїх країнах − Україні та Молдові. Обидві побудовані не в столичних містах − Києві та Кишинеу, а «на периферії», що в деякому сенсі сприймалося як виклик музичній тусовці та сформованим стереотипам. Заради того, щоб познайомитися, послухати монітори та домовитися про проектування Сергій Морару «вдарив автопробігом» з Кишинеу до Києва, як і я у свій час із Вінниці до Санкт-Петербурга. Спостерігаючи за будівництвом студії в Молдові я згадував той ентузіазм, з яким будувалася вінницька студія. У них дійсно багато спільного.

    Фото 11

    Фото 11

    Зізнатися, ми були приємно здивовані станом музичного життя в Молдові. Тут дуже багато найцікавіших груп і виконавців, які працюють в самих різних стилях. Причому в усіх присутній неповторний національний колорит і приголомшлива енергетика. Це тим більше надає нам впевненості, що в цієї студії роботи буде багато, що з її народженням з’явилася можливість для нового якісного стрибка в індустрії звукозапису цієї країни.

    А тим часом Сергій Морару вже задумався про добудування студії. Зокрема, в майбутньому він хоче побудувати великий тон-зал зі стелею висотою 5-6 метрів, що значно розширить можливості студії. Так що, ця історія буде мати продовження?

    Стаття опублікована в журналі «Шоу-Мастер», №56 (1-2009)


    Popularity: 6% [?]

    Розповісти іншим:
    Digg Google Bookmarks reddit Mixx StumbleUpon Technorati Yahoo! Buzz DesignFloat Delicious BlinkList Furl

    Відгуків немає до “Молдавська революція або монітори Ньюелла в Молдові”

    Ваш відгук:

    Name (required):
    Mail (will not be published) (required):
    Website:
    Повідомлення (обов'зково):
    XHTML: You can use these tags: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>

    Spam Protection by WP-SpamFree