Професійний та непрофесійний підхід

Останнім часом на сторінках деяких видань та в Інтернеті з’явилися публікації, зміст яких насторожує. Я вже не говорю про те, що подібні публікації викликають дійсний шок у людей, яким знайомі хоча б ази акустики. Знову й знову в якості «ідеального» матеріалу для акустичної обробки приміщень студії пропонуються лотки-піддони для курячих яєць, завішування стін ковроліном, обклеювання поролоном або драпірування тканиною. Звичайно ж, у таких публікаціях Ви не знайдете будь-яких пояснень відносно того, хто, чому й навіщо так робить і що реально дають такі «методики». Однак всі ці публікації мають одну загальну рису: закінчуються вони захопленими переможними реляціями горе-проектувальників про те, що їм вдалося зробити чи не найкращу в світі студію…

15-20 років назад до цього можна було б ставитися з деякою поблажливістю: російськомовної літератури на цю тему було мало, а матеріали закордонних досліджень були доступні хіба що обраним. Але пройшов час. Були вироблені й відшліфовані концепції проектування студій, а з приходом епохи цифрового обладнання значно зросли й вимоги до умов студійного моніторингу. З’явилися люди, для яких проектування студій стало спеціальністю.

Пройдений шлях не завжди складався з перемог. Були й гіркі розчарування. Одним із прикладів таких розчарувань стала квадрофонія, провал якої багато в чому був визначений легковажністю й нерозумінням як особливостей сприйняття людини, так і недооцінкою психоакустичних й акустичних принципів.

Однак той, хто хотів серйозно у всьому розібратися, знаходив рішення навіть 10-15 років тому, не дивлячись на обмежений доступ до закордонних публікацій. Адже в Росії є вчені акустики й електроакустики зі світовим ім’ям: Алдошина, Войшвілло, Бревдо та інші. Зараз знайти відповіді на питання, що нас цікавлять, набагато простіше: багато різноманітної інформації в мережі Інтернет, на російську мову перекладено багато книг та періодичних видань закордонних вчених і практиків, з’явилися комп’ютерні програми-симулятори, що в цілому дозволяють візуально спостерігати формування звукового поля в заданому просторі. Навіть просто почитати публікації за останні два роки в журналах «Шоу-Майстер» й «Install Pro» вже буде достатньо, принаймні, для формування правильного світогляду в цьому питанні.

Сьогодні багато процесів у світі професійного аудіо набувають високопрофесійного щаблю, що вимагає більш глибокого розуміння фізичної природи формування звуку та врахування психоакустичних аспектів його сприйняття людиною. Це стосується не тільки проектування студій. Наприклад, якщо двадцять років тому для озвучування концерту ми могли виставити пару колонок з підсилювачами, і це цілком влаштовувало, то сьогодні ми вже маємо справу з більш високими технологіями, коли використовуємо для цих же цілей, наприклад, лінійні масиви. Досить подивитися на останні розробки Nexo, Adamson та інших фірм. Вони скоріше нагадують космічні кораблі, ніж просто ящики з динаміками.

Але на тлі всього цього прогресу знову виникають публікації з яєчними лотками… Це навіть вже не смішно. Не говорячи про те, що людям, які роблять перші кроки в світ професійного аудіо, такі статті й така войовнича профанація завдають відчутної шкоди, заздалегідь відкидаючи їх у ході пізнання на декілька кроків назад. Доходить просто до абсурду – проектувальниками студій називають себе люди, які не відрізняють «децибел від Цеденбала» та взагалі не уявляють собі, що ж таке студія! Та й навіщо їм це? Відсутність знань і досвіду поступається рясному красномовсту, нахабній рекламі й непорушному правилу: «Головне – не як побудувати. Головне – як побудоване подати!» А вже дару переконання їм не займати. Головне тут – зачепити клієнта та виманити гроші. А там – будь що буде.

З почуття людяності й такту не буду називати ані імен, ані місця події. Але хотілося б розповісти одну цікаву історію. Діло було так. Приблизно півтора роки тому в одному з міст була побудована чергова студія. Насамперед було заявлено, що студія буде надавати можливість для запису й зведення будь-якого матеріалу в будь-якому з surround-форматів, чи то для кіно, чи телебачення, що вже само по собі – нонсенс. «Проектувала» студію людина, котра, м’яко кажучи, мало в цьому розуміється (та й проекту як такого не було), а про існування «підводних каменів», яких сарраунд в собі таїть безліч, вона навіть і не здогадувалася. Звичайно ж, ні про яку відповідність яким-небудь технічним або акустичним параметрам мови й бути не могло. Банальне питання: а навіщо? Усе робилося «на око», та й готова студія те ж око радувала. Звукоінженери студії, які до цього успішно працювали в стерео-форматі, теж не обтяжували себе теоретичною підготовкою. Вийшло як завжди – один вирішив, що може проектувати студії, а інші чомусь вирішили, що для сарраунд-міксування додаткові знання не обов’язкові; досить просто своїх вух та інтуїції, як це в них виходило при роботі в стерео.

Через деякий час і робота для студії знайшлась: потрібно було зробити саундтрек до фільму в сарраунд-форматі. Так трапилося, що режисер фільму й композитор, що написав музику, виявилися моїми товаришами. Тому я визнав за необхідне попередити їх про «підводні камені, що чекають…». Я не особливо наполягав і не прагнув відговорити їх від цієї витівки, тому що це могло бути витлумачене ними так, начебто б я намагаюся «перетягнути ковдру» на себе. Через якийсь час ми зустрілися всі разом, і вони сказали мені, що при прослуховуванні саундтрека на студії все звучало чудово.

І от нещодавно відбулася презентація фільму, на яку була запрошено велика кількість журналістів і почесних гостей. Довго розповідати не буду. Презентація закінчилася голосним скандалом. Причин тому було кілька, але головна й основна – невпізнанний й огидний саундтрек. Підсумок: фільм у прокат не вийде! А може це кінотеатр не той? Та ні, від саундтреків в американських фільмах – мороз по шкірі… Не в кінотеатрі справа.

Так невже потрібні подібні струси й фінансові втрати, щоб прийшло розуміння, що невігласам у високих технологіях робити нема чого? Чомусь багато хто з нас не бажає вчитися, а прагнення «йти своїм шляхом» стає чи ледве не національною гордістю? Адже це просто «ставання на граблі», на які вже давно наступали інші люди. Мало того, ці люди вже застерегли нас від «ставання», але… Як у нас водиться – ми й самі з вусами. Це в чомусь нагадує виправдання амбіційним художником-початківцем свого «мазюкання»: «А я так бачу світ!» Спробуйте з ним посперечатися :) .

У точних науках такі «проколи» видно враз. Якщо попросити інженера, що досконало знає геометрію Евкліда, розрахувати траєкторію польоту міжпланетного корабля, то цей корабель, швидше за все, залетить явно не туди. Але чому? А справа в тому, що існує ще й геометрія Лобачевского, де паралельні прямі завжди перетинаються, де є скривлення простору і т.п. Одна справа, якщо наш інженер про це не знав. Ну а якщо знав, але не захотів вивчити, і при цьому нав’язував свою точку зору іншим? Тоді це вже не просто профанація, а злочинна профанація!

Дуже б не хотілося, щоб читачі дивилися на цю статтю, як на бажання когось повчити або попинати. У мене теж були часи, коли я «перехворів» і тими ж яєчними лотками, і ковроліном, і драпіруванням тканиною. І я теж був колись упевнений у своїй правоті, не прислухаючись до інших аргументів. І треба було бачити, як напористо я сперечався з Ньюеллом, відстоюючи свою точку зору. Причому голос мій звучав набагато голосніше й впевненіше, ніж його. Так, це було, і за це мені тепер дуже соромно. Можна тільки схилятися перед терпінням і самовладанням цієї людини. Адже на його життєвому шляху зустрічався не один такий «сперечальник». Втім, життя показує, що неуцтво завжди було войовничим, і живе воно в кожному з нас – у більшій або меншій мірі. І боротися із власним неуцтвом кожного дня – наше загальне завдання. Мені просто пощастило в тому, що у свій час на моєму життєвому шляху зустрілася професійна й мудра людина, що тактовно вказала мені «шлях праведний» і запобігла тим самим «ставанню» мною на певну кількість «граблів». Те ж саме хочу зробити і я.

На жаль, свій внесок у процвітання неуцтва вносять і деякі фірми-виробники та їхні відділи маркетингу, які в прагненні якнайбільше спростити користування своїми приладами іноді явно «перегинають ціпок». Так, недавно я зустрічався з одним звукоінженером, що став черговим щасливим власником Nuendo. Протягом 15 хвилин він мені із захватом розповідав і показував здійснення surround-панорамування в цій програмі: усередині квадрата, що імітує приміщення з моніторами, перебуває крапка, котру він може рухати в будь-якому напрямку й домагатися потрібної йому локалізації. Захват його був настільки непідробленим і щирим, що він і слова не давав мені вставити! Я його так і не вставив, тому що розумів, що розповідати про взаємодію гучномовців один з одним і з приміщенням, розповідати про фантомні гучномовці, про особливості формування звукового поля та інші потрібні речі – даремно. Спочатку мій товариш повинен «перехворіти» наданою можливістю «посовати крапкою у квадратику».

У продовження цієї теми пропоную розглянути простенький приклад: як спанорамувати, наприклад, бас-гітару в центр перед собою в surround-форматі? Пропонуються наступні варіанти:

  • тільки в центральний фронтальний монітор;
  • тільки в правий та лівий фронтальні монітори (як у звичайному стерео);
  • в усі три фронтальні монітори;
  • в три фронтальні монітори й небагато в тилові монітори («щоб ближче було» :) )
  • etc.

Припускаю, що в певній серединній позиції в безехових умовах можна домогтися такої ситуації, коли при кожному з варіантів панорамування звучання в цій позиції буде хай і не однаковим, але дуже схожим. Домогтися прийнятного звучання можливо й при всіх цих варіантах панорамування в позиції прослуховування в якійсь конкретній контрольній кімнаті. Але наше завдання – домогтися точного звучання не тільки в нашій контрольній кімнаті, але й в інших умовах прослуховування: чи то кінотеатр, чи то домашній кінотеатр. А ось у цих умовах різниця у варіантах панорамування буде настільки відчутною, що навіть і важко описати. І якщо бездумно «водити крапкою у квадратику», то результат у більшості випадків буде жалюгідним і непередбаченим.

Чомусь ми часто забуваємо, що об’ємний звук – чи то стерео, чи якийсь з видів surround – є не більш ніж психоакустичним трюком, ілюзією, обманом. І перш ніж починати зводити в surround, потрібно дотримуватися певних технічних й акустичних параметрів і дотримуватись певних правил цього «обману», інакше в інших умовах прослуховування Ваша «психоакустична ілюзія» розсиплеться на дрібні цеглинки. І розказана вище історія з кінофільмом – яскраве тому підтвердження. Припускаю, що Dolby Labs тому й увела обов’язкове ліцензування й сертифікацію кінотеатрів і студій, щоб такі випадки не виникали. Адже інакше й surround може чекати доля квадрофонії…

Ось характерний приклад. Торік широко рекламувався вихід диска однієї співачки, як перший у країні диск, записаний в surround-форматі. Через деякий час цю акцію зам’яли й «спустили на гальмах», тому що диск ні в кого «не звучав». Виявилося, що звукоінженери, що зводили альбом, принесли на завод… два двоканальні файли: в одному – правий та лівий фронтальні канали, в іншому – тилові канали. У центральний фронтальний канал, що повинен нести ледве чи не 90% усієї інформації, нічого не зводилося, тому що звукоінженери розглядали його як доріжку, що необхідна тільки в кінофільмах для звучання діалогів.

Таких прикладів можна привести десятки. Спрощений підхід не веде до істини. А потім ми сидимо й міркуємо: чому у фірмачів диски звучать так класно, а в нас – ніяк. Або в прокат не виходить черговий кінофільм…

Де ж та межа, що розділяє «професійне» й «непрофесійне»? Адже ця проблема зачіпає не тільки проектувальників студій. Це вже проблема цілої галузі: музикантів, звукоінженерів, продюсерів. Від засилля «мультимедійників» й «наколінників» страждають навіть модератори спеціалізованих форумів!

Нещодавно я був в одній студії, у якій задня стіна невеликої контрольної кімнати була повністю звуковідбиваючою. В якості моніторів використовувалися Quested VS2108. Отож, коли я висловив звукоінженеру (до речі, дуже шановній людині) свої побоювання із приводу акустичних властивостей його контрольної кімнати, то у відповідь я почув: «От тому-то я й вибрав саме ці монітори, адже вони зовсім не реагують на задню стінку». Зізнаюся, від несподіванки я не знайшовся, що сказати. Справа в тому, що я й сам дуже люблю ці монітори, але ж це не значить, що закони фізики на них не поширюються!

Але повернемося до моєї «улюбленої» теми яєчних лотків. Одне з основних завдань при акустичному проектуванні студії – домогтися максимального згладжування гармонійних резонансів у контрольній кімнаті та у більшості інших студійних приміщень. Найбільш деструктивний вплив на акустику приміщення гармонійні резонанси роблять у т.зв. зоні прояву гармонійних резонансів. Перебуває ця зона (залежно від розмірів приміщення) у діапазоні низьких і низьких середніх частот. Є два основних методи для боротьби з гармонійними резонансами: геометричне конфігурування й звукопоглинання. І якщо говорити про поглинання низьких і низьких середніх частот – то досягати його потрібно масою (вагою) конструкцій, їхньою площею й глибиною розташування. Іншого не дано. А тепер питання: чи може шар яєчних лотків, ковроліну або поролону запобігти відбиттю звуку бас-гітарної комбісистеми від бетонної стіни назад у приміщення? Звичайно, ні. Це однаково, що намагатися зупинити за допомогою фанерного щита поїзд, що мчить. Чи може шар яєчних лотків, ковроліну або поролону хоча б «відняти» у низькочастотних звукових хвиль значну частину їхньої енергії? Теж ні. Як і фанерний щит теж навряд чи істотно знизить швидкість поїзда. Чи вдалося нам перемогти, таким чином, гармонійні резонанси? Ні, не вдалося. А тепер дайте відповідь на запитання самі: чи коштувало витрачати гроші на ковролін, поролон та яєчні лотки? І чи не викинуті ці гроші марно?

Звичайно, на високих та верхніх середніх частотах ефект від застосування цих матеріалів буде, тому що в цьому частотному діапазоні звукові хвилі значною мірою будуть поглинатися. Але наша головна проблема перебуває зовсім в іншому діапазоні частот, а отут ці матеріали – практично марні. У підсумку вийде приміщення з «задавленою акустикою», у якому буде важко розмовляти й перебувати, і в той же час – з яскраво вираженим низькочастотним «бубнінням», що раніше хоч якось маскувалося реверберацією на середніх частотах і високій середині. Уже краще б не робили нічого! Ми хіба цього хотіли? І хто там розповідав, що яєчними лотками зробив супер-студію? Адже хтось же розповідає й продовжує безапеляційно переконувати недосвідчених… Дотепер!

Деякі ремствують, що «правильне» будівництво студії – це дуже дорого. Згодний з ними в тому, що це дійсно коштує грошей. Але ж не може акустична обробка студії обходитися дешевше євроремонту! Не прийде ж Вам у голову купувати новий автомобіль, якщо у вас у кишені всього 100 доларів. Все відносно. Особисто я впевнений у тому, що для нас вся принадність технології, запропонованої Ф.Ньюеллом, полягає саме в можливості домогтися професійного результату мінімальними засобами. Тут не пропонується ніякої «екзотики» у вигляді свинцевих пластин, RPG-диффузерів, рідкісних порід дерева, півторатонних дверей, скла завтовшки дванадцять сантиметрів, моніторів потужністю у двадцять кіловат за двісті тисяч доларів або «плаваючих» бетонних коробок, що опираються на пружини з електровозів. Та й усі будівельні матеріали досить доступні.

До речі, останнім часом на ринку з’явилися вітчизняні фірми, які займаються виготовленням матеріалів для звукоізоляції та акустичної обробки. Справа це гарна й потрібна. Такі матеріали виготовляються у вигляді плит і легко монтуються на стінах і стелях, мають гарний дизайн, що дозволяє трохи заощадити на наступній обробці приміщень. Ці матеріали дійсно потрібні для звукоізоляції виробничих цехів, офісів, суспільних установ й т.ін.

Але слідом за цим з’явилися фірми, що пропонують послуги нібито по проектуванню й будівництву студій із цих же матеріалів. При цьому в переважній більшості випадків весь «проект» полягає в «євроремонті» стін і стель цими матеріалами й вбудові внутрістудійних вікон зі склолопакетів. Усе! Потім те, що вийшло, чомусь називають студією, хоча навіть із погляду інтер’єрного дизайну це більше схоже на операційну. Далі – за перевіреним правилом: неважливо, що вийшло; важливо, як це замовникові подати! І багато хто на це «ведеться»! До речі, забавно поводяться клієнти таких «проектувальників», які згодом зрозуміли, що вони «лопухнулись». Вони просто… мовчать! Хто ж зізнається, що викинув 10-20 тисяч доларів винятково з власної дурості!

А от трохи «навколостудійних перлин» з періодики та Інтернету.

У статті одного «проектувальника» студійні монітори (контрольні агрегати) називаються «колонками». Це однаково, щоб гросмейстер назвав ферзя королевою.

А от підпис під фотографією контрольної кімнати на одному із сайтів: «Для апаратної краще підібрати меблі криволінійних форм».

А от ще: «Будівництво студії – це пісня!» Красиво, чи не правда?

А я-то думав, що будівництво студії – це акустичний розрахунок, практичний досвід, концентрація творчих та інтелектуальних здібностей. А це, виявляється, «пісня»! Далеко ж ми можемо піти з таким підходом.

Стаття опублікована в журналі «Шоу-Мастер»

Popularity: 7% [?]

Розповісти іншим:
Digg Google Bookmarks reddit Mixx StumbleUpon Technorati Yahoo! Buzz DesignFloat Delicious BlinkList Furl

Відгуків немає до “Професійний та непрофесійний підхід”

Ваш відгук:

Name (required):
Mail (will not be published) (required):
Website:
Повідомлення (обов'зково):
XHTML: You can use these tags: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>

Spam Protection by WP-SpamFree