Урок 7. Приміщення зі змінною акустикою

В минулих статтях ми вже не раз відзначали, що розмаїття акустичних властивостей для тон-залів є скоріше благом (на відміну від контрольних кімнат), адже тон-зали є, так би мовити, продовженням музичних інструментів виконавців. В останній статті ми докладно розглянули приміщення з «нейтральною» акустикою, а також і приміщення з «живою» акустикою, зокрема такий їхній підвид як кам’яні кімнати. Завдання, розв’язувані за допомогою цих двох видів тон-залів, як правило, рідко перетинаються. Сьогодні ми розглянемо приміщення зі змінною акустикою та дикторські кімнати. Різниця між ними така ж велика, як між приміщеннями з «нейтральною» та «живою» акустикою, але вона стосується не стільки завдань, скільки обсягу, бюджету, функціональності та ін. І якщо улаштування тон-залу зі змінною акустикою більшості студій «не по кишені», то вокальні/дикторські кабіни повинні бути практично в будь-яких студіях, включаючи мультимедійні.

Приміщення зі змінюваними акустичними властивостями стали однією з візитних карток великих студій класу Hi End, а також заслужено являються гордістю їх власників. Багатьом з нас не раз доводилося бачити такі тон-зали на обкладинках журналів. Візуальні особливості таких приміщень − це поворотні панелі на стінах і/або стелях, розсувні та переміщувані акустичні щити й стіни, можливість зміни геометричної форми приміщення, різнорівнева фіксація різних секцій стелі і т.ін. Що ж спонукало інженерів до створення таких складних (і дорогих!) конструкцій?

Рисунок 1. Варіант планування приміщення зі змінною акустикою

Звичайно, приміщення з «нейтральною» акустикою є відносно універсальними та затребуваними; вони відмінно підходять для запису «попси», вокалу, дикторського тексту, невеликих камерних ансамблів і багатьох інших записів, які повинні поєднувати в собі скромний кошторис та гарну якість. Тому їх і називають «робочими конячками». Але ті або інші акустичні обмеження закладені в усіх приміщеннях «постійного» дизайну, через що вони не можуть бути всеїдними для запису музики будь-яких з відомих стилів. Особливо це стосується кімнат з «живою» акустикою.

Якщо ж мова йде про великомасштабні проекти, де потрібні не тільки найвища якість запису, але й найбільш надихаючі умови для музикантів (що є складовою частиною чудових записів), то в цьому випадку існує три варіанти виходу з положення:

  • підшукати студію з підходящим приміщенням з «живою» акустикою;
  • підшукати для сесії приміщення з необхідними акустичними властивостями, навіть якщо воно не пристосовано для звукозапису (концертні зали, церкви і т.ін.);
  • скористатися приміщенням зі змінною акустикою.

Будувати таке приміщення доречно в тому випадку, якщо студія має великий портфель замовлень саме з такими супер-проектами.

Рисунок 2. Варіант приміщення зі змінною акустикою. Тон-зала студії “Добролет”, Санкт-Петербург, дизайн Філіпа Ньюелла. “Жива” частина приміщення — на дальньому плані (видно скляні двері та перфоровані дифузери)

Перші досвіди по акустичній варіабельності приміщень проводилися за допомогою великих вертикальних щитів, встановлених для зручності переміщення на маленькі колеса. На цих щитах, як правило, одна сторона відбиваюча, а інша − звукопоглинаюча. Результати цих дослідів були досить успішними і ця ідея одержала подальший розвиток.

Так які ж є способи та технології, щоб домогтися акустичної варіабельності приміщення? Насамперед, потрібно зауважити, практично все, про що ми будемо говорити нижче, стосується приміщень з великою площею та високою стелею. В невеликих приміщеннях домогтися плавної зміни акустичних властивостей − без «півтонів» − нереально.

Існує п’ять основних способів домогтися варіабельності акустики приміщення, причому в перших двох способах в конструкції приміщення не передбачається ніяких частин, що рухаються.

На рисунку 1 показаний один з таких варіантів, якій можна застосувати навіть у відносно невеликих приміщеннях. Стіни великої довжини в такому приміщенні виконуються у вигляді «пилки», одна сторона «зубів» якої є звукопоглинаючою, а інша − відбиваючою звук або дифузною. Акустичне оформлення іншої пари стін також неоднакове. Так, стіна, до якої звернена звукопоглинаюча частина «зубів» бічних стін, робиться звуковбирною, найчастіше із застосуванням низькочастотних пасток. А от протилежна їй стіна є відбиваючою або дифузною.

Рисунок 3. Варіант приміщення зі змінною акустикою. Тон-зала Sonobox Studios, Мадрид, Іспанія. Дизайн Філіпа Ньюелла. А) План приміщення з рухомими акустичними панелями; Б) Деталь системи панелей на шарнірах (завісах); В) Зачинений стан панелі; Г) Напіввідкритий стан панелі (можна побачити опорне колесо в нижньому лівому куті панелі); Д) Панель у відкритому стані

Як працює така конструкція? Розглянемо, як приклад, кілька варіантів запису вокалу в такому приміщенні. Маємо передумовою, що використовуваний мікрофон буде мати кардіоїдну діаграму спрямованості.

Якщо виконавець перебуває спиною до стіни, що відбиває і співає в напрямку звукопоглинаючої стіни, то в цьому випадку все доволі просто, тому що в міру свого поширення звукова хвиля практично стикається тільки зі звуковбирними поверхнями − це звукопоглинаюча протилежна стіна, а також звуковбирні сторони «зубів», розташованих уздовж бічних стін. При такому напрямку розташування виконавця, його місце розташування практично не має особливого значення: в будь-яких позиціях акустика приміщення буде залишатися практично «мертвою». Але як тільки виконавець повернеться на 1800 ситуація зміниться.

Припустімо, що виконавець перебуває поблизу звукопоглинаючої стіни та співає в напрямку відбиваючої стіни. В цьому випадку виникають відбиття звукових хвиль від протилежної стіни та від великої кількості половинок «зубів», що відбивають, розташованих уздовж бічних стін приміщення. Чим ближче виконавець перебуває спиною до звукопоглинаючої стіни, тим більша кількість «зубів» працює на відбиття, а значить − і більша сумарна площа поверхонь, що відбивають звук. Але з наближенням виконавця в напрямку до протилежної стіни, що відбиває, на відбиття працює менша кількість зубів − відповідно зменшується кількість перевідбиттів і їхня насиченість. Відбиттями від протилежної відбиваючої стіни, в цьому випадку можна зневажити, тому що ми використовуємо мікрофон з кардіоїдною спрямованістю.

Рисунок 4. Великі тон-зали зі змінною акустикою. Можна побачити поворотні конструкції на стінах та стелі. На верхньому фото — тон-зала студії Olimpic, Лондон

Такий варіант акустичного оформлення приміщення приваблює своєю дешевизною, однак не все так просто. Фактично ми варіюємо впливом акустики приміщення на запис за допомогою переміщення виконавця, що не завжди зручно. А що ж робити, якщо записується, наприклад, камерний ансамбль? Адже акустична різнорідність у звучанні різних інструментів може виявитися досить чутною!

Що ж, для того, щоб вибрати потрібний варіант акустичної обробки, важливо знати про його переваги та обмеження. В деяких випадках подібна обробка може бути зовсім марною. В той же час, наприклад, при обробці концертних залів вона може бути дуже доречною, коли відбиваючі сторони «зубів» фокусують та розподіляють акустичну енергію в залі для глядачів, а звукопоглинаючі сторони «зубів», звернені до глядачів, сприяють зменшенню шуму оплесків або гулу в залі.

Розглянемо ще один варіант (рисунок 2). Технологічно він навіть простіше у виготовленні та в якості основи можна використовувати приміщення з нейтральною акустикою. Зміст цього варіанта в тому, що одна частина приміщення робиться максимально звукопоглинаючою, а інша − за рахунок обробки стін та стелі − робиться дифузною з періодичним вкрапленням відбиваючих поверхонь, при цьому в «живій» половині треба домагатися максимальної непаралельності поверхонь, щоб уникнути виникнення стоячих хвиль або деренчливої луни.

Не вдаючись у подробиці, відзначимо, що цей варіант має практично ті ж недоліки, що й попередній; домогтися в такому приміщенні загального збалансованого звучання ансамблю досить складно, хоча під час запису окремих виконавців такої проблеми практично не виникає. Проте, «граючи» з розміщенням мікрофонів та виконавців можна домагатися досить цікавих результатів − все залежить від досвіду та вух звукоінженера. Слід також зазначити, що при такому варіанті акустичної обробки по-справжньому відчути прояв «живої» та «мертвої» зони можна тільки в досить великому приміщенні.

Назвати перераховані вище варіанти акустичної обробки приміщеннями зі змінною акустикою можна лише з великою натяжкою. Крім того, приміщення зі змінною акустикою вже по визначенню повинні «тягти» на всеїдність, а не ставити звукоінженерів і музикантів перед фактом серйозних акустичних обмежень. Тому згодом почали з’являтися великі приміщення з високими стелями, що мають рухомі стіни та/або стелю, які дозволяють змінювати співвідношення між поглинаючими, розсіюючими та відбиваючими поверхнями, спрямованими всередину кімнати. При необхідності рухливі панелі стель можна було піднімати або опускати, змінюючи, таким чином, характер відбиттів − з відбиттів пізнього типу на відбиття раннього типу (і навпаки).

Найбільш простий тип приміщень із поворотними панелями зображений на рисунку 3 і він, безумовно, є кроком вперед у порівнянні з перерахованими вище варіантами. Застосовують його, як правило, в приміщеннях відносно невеликих розмірів. Поворотні панелі встановлюються на шарніри або масивні петлі, які в свою чергу закріплюються на бічних стінах приміщення або в його кутах. Одна сторона панелей робиться м’якою та звукопоглинаючою, а інша − твердою й відбиваючою звук.

Дана конструкція дозволяє в лічені хвилини змінювати акустичні властивості приміщення, однак в плані обмежень вона також не бездоганна. По-перше, мова йде про досягнення акустичної варіабельності тільки за допомогою конструкції стін; на стелях звичайно ніякі подібні конструкції не передбачаються. По-друге, зміна акустичних властивостей приміщення відбувається досить різко, без плавних переходів. По-третє, одну зі сторін в поворотних панелях практично неможливо зробити дифузною, тому що це призводить до значного збільшення ваги та глибини конструкції поворотної панелі. По-четверте, уявіть собі процес повороту такої панелі, коли всі інструменти вже зкомутовані для запису; адже все, що перебуває до поворотних шарнірів ближче радіуса повороту панелі, доводиться забирати та розставляти потім заново. Крім того, в невеликих приміщеннях музичні інструменти можуть виявитися поруч із поверхнями, що відбивають, що навряд чи сприятиме досягненню гарного запису.

Проте, цей варіант зміни акустики приміщень довів свою життєздатність і широко використовується у багатьох студіях. Він дещо дорожче перших двох варіантів, в основному за рахунок зміцнення конструкції стін в місцях кріплення шарнірів та витрат на виготовлення поворотних панелей.

Бюджет справжніх великих кімнат зі змінною акустикою непорівнянний з бюджетами перших трьох варіантів (рисунок 4). Це − дорого. Дуже. Почнемо з того, що це повинно бути приміщення великої площі зі стелями від 8 метрів та більше, причому значна частина цієї площі (по периметру) відійде на акустичну обробку та, власне, розміщення поворотних панелей. В поворотних панелях передбачається три площини − відбиваюча, звукопоглинаюча та дифузна, тому такі панелі в перетині нагадують трикутник. Але для забезпечення дифузності в бажаному частотному діапазоні ширина дифузної панелі повинна бути, як мінімум один метр і більше, а це значить, що таку ширину повинні мати й інші поверхні поворотної панелі − відбиваюча та звукопоглинаюча. З урахуванням вищесказаного та висоти стель вже можна собі представити розміри й вартість усього лише однієї такої панелі. А у великому приміщенні їх повинно бути багато.

З конструкцією відбиваючої та звукопоглинаючої сторін панелей, думаю, все більш-менш ясно. Що ж стосується дифузних сторін, то їхні конструкції можуть бути самими різними: в формі напівциліндра, з хвилястою поверхнею, з поверхнею у вигляді поперечних і поздовжніх ребер, у вигляді ввігнутих або випуклих RPG-дифузерів і т.ін. Вибір матеріалів, що застосовуються також різноманітний: дерево, мармур, камінь і т.ін.

У зв’язку з тим, що точним підстроюванням акустики приміщення для запису можна займатися тільки з контрольної кімнати, вслухуючись в зміни акустики через повнодіапазонні монітори, виникає питання механізації поворотних панелей та централізованого керування ними з контрольної кімнати, а це істотно збільшує бюджет. Деякі конструктори на цьому не зупиняються і передбачають не тільки обертання панелей навколо своєї вертикальної осі, але й можливість їхнього переміщення до/від центру приміщення. Цей варіант дозволяє − на додаток до всіх вже й так наявних можливостей − змінювати співвідношення між ранніми та пізніми відбиттями, що приходять до мікрофонів, змінювати час затримки перших відбиттів, а також примножує бюджет в N кількість разів.

Практично та ж конструкція поворотних панелей може бути застосовна й до стель, де кожна поворотна панель підвішується до пари підйомно-опускних лебідок. Важко собі представити можливу вартість однієї лише системи керування поворотними конструкціями стін і стель! Також існують інші конструкції поворотних стель, які ми не будемо розглядати в цій статті.

Хочу відразу попередити, що така технологія не є масштабуємою, тобто не можна в маленькій кімнаті поставити маленькі поворотні панелі. Особливо це стосується звукопоглинаючої та дифузної сторін панелей, ширина й глибина яких залежить не від розмірів приміщення, а від довжини тих звукових хвиль, для роботи з якими вони розраховуються.

Який висновок можна зробити? Подібні приміщення зі змінною акустикою є неймовірно дорогими та складними у виготовленні, хоча вони й дозволяють в більшості випадків домогтися необхідних акустичних умов. В руках професіоналів такі приміщення сприяють виконанню практично будь-яких завдань звукозапису. З іншого боку, потрапивши по випадковості в руки невігласів, вони здатні споганити будь-який запис. Втім, за аналогією, поганий водій за кермом «мерседеса» теж може заїхати в кювет ще швидше, ніж за кермом «копійки». Так що людський фактор ніхто не скасовував :) .

Для приміщень невеликого об’єму все-таки краще підійдуть варіанти постійного дизайну, тому що дуже рідко в них можна домогтися мінливості акустики на рівні нюансів.

І останній відомий варіант зміни акустичних властивостей приміщення − старі добрі двосторонні «панелі на коліщатах».

Вокальні кімнати або дикторські кабіни

Невеликі ізольовані кабіни для запису є практично у всіх студіях. Звичайно, говорити про якісь надкомфортні умови для музикантів у цьому випадку не доводиться, однак подібні кабіни дозволяють вирішувати багато поточних студійних завдань. Це запис вокалу, дикторського тексту, дубляж кінофільмів, запис гітарних і бас-гітарних комбосистем. Застереженням міг би бути хіба що запис back-вокалу при почерговому записі партій. Справа в тому, що навіть незначні акустичні проблеми приміщення, непомітні при запису однієї доріжки, можуть виявитися під час зведення, коли таких доріжок багато. Особливо це стосується тих випадків, коли позиції мікрофону та по черзі співаючих у нього вокалістів не міняються. В цьому випадку все-таки краще співати всім відразу і записуватися в кімнаті з «нейтральною» акустикою.

Рисунок 5. Можливі розміри дикторської кабіни

Технологічно виготовлення дикторських кабін дуже нагадує конструкцію кімнат з «нейтральною» акустикою. Запис вокалу в таких кабінах здійснюється мікрофоном з кардіоїдною діаграмою спрямованості, а позиція виконавця підбирається так, щоб мікрофон не був спрямований на поверхні, що відбивають звук (внутрістудійне вікно, двері, ін.)

Спеціально проектовані вокальні кімнати повинні бути якомога більш нейтральними. Слід зазначити, що в великих кімнатах простір навколо мікрофону зазвичай відрізняється відсутністю ранніх відбиттів, які б придавали звуку фарбу. А от в малих кімнатах домогтися цього не так вже й легко. Від акустики малих кімнат − особливо тих, які звичайно асоціюються з вокальними − дуже важко домогтися загальної нейтральності. Тому в тих випадках, коли під рукою немає великої кімнати, робити вокальні записи, очевидно, найкраще в таких умовах, коли кімната не дає акустичної об’ємності взагалі, за винятком, хіба що, відбиттів, що йдуть від підлоги та від вікна, адже ще треба враховувати фактор розбірливості вокального матеріалу. Невеликі розміри приміщення забезпечують занадто малий «часовий зазор» між прямим звуком вокалу та його першими відбиттями, що може призвести до нерозбірливості багатьох вокальних нюансів.

Рисунок 6. Структура “плаваючої” підлоги (варіант)

Через те, що енергія низькочастотних мод невеликого приміщення практично не слабшає, прості спроби домогтися її поглинання за рахунок облицювання стін та стелі звукопоглинаючою плиткою або іншим матеріалом будуть явно недостатніми. Він буде поглинати високі частоти, залишаючи майже недоторканими моди, що існують на нижніх середніх і низьких частотах. В результаті ми одержимо кімнату із сильно пофарбованою об’ємністю, з вираженим «бубнінням». Це той випадок, коли вирішення однієї проблеми відразу народжує дві інших. Зробити маленьку кімнату музично нейтральною практично неможливо, а тому єдине, що можна тут зробити, так це домогтися в ній повного звукопоглинання, а потім забезпечити невелику кількість дискретних відбиттів.

Рисунок 7. Напрямок укладки гіпсокартонних панелей. а) нижній шар; верхній шар

Розглянемо етапи будівництва дикторської кабіни на прикладі приміщення з конкретними розмірами і зробимо це у вигляді завдання будівельникам. На рисунку 5 показаний план вокальної кімнати з площею підлоги всього близько 7 м2 і висотою стелі 3 м. Припустимо, що поверхні кімнати виконані з пінобетону, а відповідні роботи зі звукоізоляції вже проведені..

1. Почнемо з підлоги

Рисунок 8. Каркаси акустичної оболонки для всіх чотрьох стін приміщення

В цьому випадку підлога буде мати структуру, як зображено на рисунку 6. Послідовність робіт буде наступною:

  • вимостити площу підлоги мінералватою високої щільності (Rockwool або Paroc). Одночасно завести всі необхідні кабелі між контрольною кімнатою та дикторською;
  • укласти зверху перший шар 12-мм гіпсокартону. Гіпсокартон вирізати таким чином, щоб при укладанні він перебував на відстані 2-3 см від стін. Напрямок укладання зазначений на малюнку 7а.
  • укласти зверху один шар гідроізолу (єврорубероіда, щільність від 4 кг/м2) впритул до стін; напрямок укладання значення не має;
  • укласти зверху на гідроізол ще один шар гіпсокартону. Напрямок укладання повинен бути перпендикулярним напрямку укладання першого шару (рисунок 7b). Гіпсокартон вирізати таким чином, щоб після укладання він перебував на відстані 2-3 см від стін;
  • вирізати (дуже точно) 19-мм ДСП за формою підлоги так, щоб вона ніде не торкалася стін (відстань 2-3 см).
  • вирізати другий шар ДСП так, щоб аркуші нижнього та верхнього шару перекривали один одного (аналогічно гіпсокартону); вирізані аркуші другого шару відставити убік;
  • рясно змазати нижній шар ДСП клеєм ПВА (зверху).
  • укласти верхній шар ДСП і зафіксувати його за допомогою шурупів-саморізів довжиною 35 мм з кроком близько 25-30 см.
  • Ламінат або лаковану дошку поки що не укладати.

Рисунок 9. Каркас акустичної оболонки 4-ї стіни (в масштабі). Положення луток дверей та внутрішньо студійного вікна виділено зеленим кольором. Вони будуть встановлені пізніше.

2. Стіна №2

  • збити каркас із брусків (рисунок 8б). Каркас збивається горизонтально на підлозі цвяхами довжиною 70-100 мм. Відстань між центрами брусків − 60 см. Довжина вертикальних брусків − 240 см. Довжина горизонтальних брусків − 245 см.
  • зверху, вздовж вертикальних брусків, укладаються два аркуші гіпсокартону, які наживлюються цвяхами (30-50 мм); залишки гіпсокартону обрізають;
  • на гіпсокартон зверху вкладається гідроізол (єврорубероід). Напрямок укладання значення не має;
  • на гідроізол знову вкладається гіпсокартон у вертикальному напрямку, але цього разу цільний аркуш вкладається посередині, а розрізані вздовж половинки укладаються по краях;
  • отриманий “сендвіч” гіпсокартон/гідроізол/гіпсокартон прибити до каркаса через кожні 15-20 см цвяхами 50 мм через шайби або шматочки жерсті розмірами приблизно 20х20 мм;
  • прокласти зверху шар мінералвати Rockwool щільністю 35кг/м3 і наживити його невеликими гвоздиками з картонними шайбочками;
  • практично готову стінку поставити вертикально, шаром мінералвати до пінобетонної перегородки (назовні) та зафіксувати її цвяхами через нижній брусок у ДСП підлоги. Цвяхи повинні бути довжиною близько 70 мм, але в жодному разі не 100 мм і більше. Стінка повинна стояти так, щоб ледь торкалася шаром мінералвати пінобетонної перегородки. Крайні бруски при цьому повинні перебувати на однаковій відстані від стін №1 та №3. Стінка не повинна бути щільно притиснутої до пінобетонної перегородки. Вона також ніде не повинна торкатися зовнішніх стін, в т.ч. і брусками. Вона стоїть винятково на «плаваючій» підлозі.

Рисунок 10. Конструкція стелі і кріплення її до каркасу стіни

3. Стіна №1 (рисунок 8а)

  • див.п.2а;
  • зверху вкладається по вертикалі два аркуші гіпсокартону − цілий та половинка; наживляються і обрізаються;
  • див.п.2в;
  • на гідроізол знову вкладається по вертикалі гіпсокартон, але спочатку половинка, а потім цілий аркуш;
  • див.п.2д;
  • див.п.2е;
  • поставити стінку вертикально, шаром мінералвати до зовнішньої гіпсокартонної стіни, зафіксувати її цвяхами до підлоги через нижній брусок. Через правий брусок збити її зі стінкою №2.

Рисунок 11. Фрагмент полотна дверей в розрізі (варіант)

4. Стіна №3 (рисунок 8в)

  • див.п.3а. Відстань між двома правими брусками підбирається так, щоб передня стінка, що буде встановлюватися після цієї стінки, стояла перпендикулярно несучим стінам №1 та №3. Ця відстань буде приблизно 30-40 см.

Подальші роботи провадяться в тому ж порядку, як в пунктах 2 і 3.

5. Стіна №4 (рисунок 8г)

Каркас стінки розрахований під двері розмірами 1950 х 650мм і внутрішнє вікно розмірами 1150 х 800мм. Детальне креслення каркаса зображено на рисунку 9.

Спочатку збивається каркас із брусків 50х50 (на рисунку бруски червоного кольору). Далі все робиться в такій послідовності, як і на попередніх каркасах. Шари гіпсокартону краще вкладати так, щоб вони не перекривали один одного. Тут можна використовувати відходи гіпсокартону або залишки після укладання підлоги.

Рисунок 12. Перетин внутрішньо студійного вікна зі сторони дикторської

Стінка встановлюється вертикально, прибивається до підлоги й сусідніх стін №1 та №3. Після цього дверний проріз оббивається дошкою 100 х 50мм (на рисунку − зеленого кольору), а потім віконний проріз дошкою 150 х 50мм (на рисунку − зеленого кольору). Таким чином, отримуємо дверну та віконну лутки. Дверну лутку бажано встановлювати з нахилом в 2-3 градуса, щоб вхідні двері потім могли закриватися під власною вагою. Шари гіпсокартону та гідроізолу при цьому ховаються за цими лутками.

Із бруска 75 х 40 мм виготовляються дві рамки (на рисунку жовтого кольору), які після вертикальної установки стіни прибиваються, як зазначено на рисунку, так, щоб їхній передній край на 25 мм виступав усередину дикторської. Одна рамка буде призначена для встановлення силових розеток, а інша − для мікрофонних ліній і ліній внутрішнього моніторингу. В “сендвічі” всередині рамок, що утворилися, просверлюються отвори, достатні для прокладки необхідної кількості кабелів.

6. Стеля

  • для виготовлення стелі використовуються бруски 100 х 50мм, які вирізаються точно по ширині стелі приміщення. На кінцях цих балок вирізається виступ 50 х 50мм (рисунок 10). Балки заводяться в бічні стіни, піднімаються нагору й прибиваються до вертикальних брусків бічних стін (№1 та №3). Балки розташовані на відстані 60 см одна від іншої. Починати прибивати стельові балки треба з боку дверей.
  • також як і на стінах, на балки вкладається в одному напрямку шар гіпсокартону, потім шар гідроізолу в будь-якому напрямку, потім знову шар гіпсокартону в напрямку, перпендикулярному першому. Укладання кожного шару починається з боку пінобетонної перегородки стіни №2. Гіпсокартон розмічається й вирізається так, щоб він ніде не торкався зовнішніх стін. Отриманий сендвіч прибивається цвяхами 50-70мм через шайби або бляшані прокладки до стельових балок.
  • вирізаються отвори під витяжку та кондиціювання, а також для проведення освітлення й сигналізації;
  • по периметру дикторської впритул до стельових балок прибивається до бічних стінок підтримуюча планка 30 х 25мм. До неї буде кріпитися підвісна стеля.
  • проміжки між стельовими балками заповнюються двома шарами мінералвати щільністю 0,35-0,38кг/м3, які будуть підтримуватися або цвяхами, забитими з боків у стельові балки, або тонкими планками, прибитими знизу до стельових балок в перпендикулярному напрямку.
  • простір між виготовленою та конструкційною стелею може бути заповнений мінералватою або ізовером в будь-якій кількості.

7. Двері (рисунок 11).

Розміри дверей – 195х65 см.

  • із брусків 40 х 20мм збивається каркас із зовнішніми розмірами по периметру 1870 х 650мм;
  • з аркуша фанери товщиною 20 мм вирізається планшет дверей розмірами 1950 х 650мм із невеликим запасом для наступного припасування. При відсутності цільного аркуша фанери таких розмірів планшет двері формується з кількох шматків;
  • каркас проклеюється клеєм ПВА та прикручується шурупами довжиною 50мм до фанерного планшета дверей з боку фанери через кожних 15см так, щоб по периметру залишалася відстань між каркасом і краєм фанери в 40мм.
  • з аркуша фанери товщиною 20мм вирізається ще один планшет дверей розмірами 1950 х 650мм із невеликим запасом для наступного припасування. При формуванні дверного планшета зі шматків фанери не допускати збігів стиків фанери в різних шарах.
  • другий планшет дверей кладеться горизонтально на підлогу та покривається шаром гідроізолу в будь-якому напрямку. Зверху укладається перший планшет дверей (каркасом нагору) і щільно прикручується шурупами довжиною 30-35мм до другого планшета з боку першого планшета двері.
  • в утворений простір всередині каркаса вирізається й укладається гідроізол, потім гіпсокартон розмірами приблизно 1830 х 530мм, а потім укладається мінералвата (два аркуші в один шар);
  • вирізається (бажано цільний) шматок фанери товщиною 5-7мм і розмірами 1870 х 570мм. Це − тильна сторона дверей. Цей аркуш фанери притискає усередину каркасу мінералвату. Аркуш прикручується по периметру шурупами до каркасу.
  • на обидві сторони дверей приклеюється коркова плівка або ковролін.

8. Вікно (рисунок 12)

Вікнам і дверям в студії була присвячена окрема стаття нашого циклу. Конструкції вікон можуть бути різноманітними. Один з варіантів показаний на рисунку 12.

Поступово наш цикл статей про будівництво студій звукозапису підходить до завершення. В наступних статтях ми коротко розглянемо концепції проектування контрольних кімнат, а також питання кондиціювання, вентиляції, освітлення та ін.

Стаття опублікована в журналі «Install Pro», №32 (2-2005)

Popularity: 31% [?]

Розповісти іншим:
Digg Google Bookmarks reddit Mixx StumbleUpon Technorati Yahoo! Buzz DesignFloat Delicious BlinkList Furl

Відгуків немає до “Урок 7. Приміщення зі змінною акустикою”

Ваш відгук:

Name (required):
Mail (will not be published) (required):
Website:
Повідомлення (обов'зково):
XHTML: You can use these tags: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>

Spam Protection by WP-SpamFree