Урок 3. Планування студійних приміщень та звукоізоляція

При плануванні студійних приміщень ми неминуче стикаємось з деякими труднощами та обмеженнями. Наприклад, якщо простір майбутньої студії складається з кількох невеликих кімнат, то можливо виникне потреба в тому, щоб знести деякі стіни. Але будьте уважні! Капітальні несучі стіни руйнувати не можна! Це одне з головних обмежень при плануванні приміщень. Навіть якщо стіни, що заплановано знести виявляться не несучими, деяка обережність не завадить. В цьому питанні не полінуйтесь проконсультуватись з досвідченими будівельниками. Інколи під самою стелею доводиться робити стяжку стін за допомогою металевих двотаврів. Особливо це актуально для будинків старої будови. Крім того, навіть невелике осідання стелі може призвести до тріщин у стінах Ваших сусідів зверху, що може викликати різні конфліктні ситуації. Це не входить у наші плани, чи не так?

Обережність треба проявляти не тільки при зносі стін, але й при їх установленні, особливо якщо це важкі стіни з цегли. Якщо їх встановлення планується на одному з поверхів (окрім першого) багатоповерхової будівлі, то необхідна консультація будівельників. Головний «камінь спотикання» – ступінь міцності несучих конструкцій будинку. Якщо стіни будуть встановлюватися на першому або цокольному поверсі, потрібно знати ступінь міцності бетонної підкладки. В деяких випадках потрібен додатковий фундамент.

Існують й інші численні обмеження. Що ж, проектування студій – це завжди мистецтво компромісів. Не уникнути їх і при плануванні приміщень студії. Тому нам з самого початку потрібно визначити наші пріоритети: що для нас бажано, що архіважливо, а чим, якщо є потреба, можна й поступитися. З попередніх абзаців уже ясно, що заборона на знос капітальних стін є архіважливою. Але це тільки початок розмови. Тому зараз ми розглянемо які приміщення можуть бути в нашій студії, для чого вони служать і для яких потреб призначені.

Всі студійні приміщення за їх функціями можна поділити на три основні групи: контрольна кімната (у великих комплексах їх може бути декілька), приміщення саме для запису (тон-зали) та допоміжні приміщення (кімнати відпочинку, машинні кімнати, кондиціонерні, вітальні кімнати та ін.). В такій послідовності ми й розглянемо основні вимоги до цих груп приміщень та визначимо наші пріоритети.

Контрольні кімнати

В світі звукозапису існує кілька концепцій проектування контрольних кімнат. З них найбільш розповсюдженими є концепції LEDE (Live-End-Dead-End – контрольні кімнати відповідно з «живою» та «мертвою» зонами) та NE (Non-Environment – «позасередовищні» контрольні кімнати). Розгляд цих концепцій – тема окремої статті та, можливо, в майбутньому ми так і зробимо. Зараз тільки відзначу, що особисто я – прихильник концепції «позасередовищних» кімнат. І справа навіть не в моїх особистих уподобаннях. Закони фізики підказують, що зробити гарну контрольну кімнату з площею 15-25 м2 по концепції LEDE практично неможливо. Та й навряд чи хто-небудь з читачів планує в осяжному майбутньому робити контрольну кімнату площею 100-120м2. Тому міркувати на цю тему може й цікаво, але практичне застосування цих міркувань навряд чи можливе. Доведеться «спуститися на землю».

Рисунок 1

Контрольні кімнати висувають свої вимоги до дизайну студійних приміщень. Якими б чудовими не були Ваші тон-зали в акустичному сенсі, Ви все одно будете працювати всліпу, якщо умови моніторингу і акустика контрольної кімнати не будуть достатньо нейтральними та будуть привносити власний характерний окрас. Щоб отримати максимальну віддачу від акустичних особливостей студії та музикантів, а також щоб дійсно розкрити можливості своїх мікрофонів і обладнання, архіважливо, щоб Ваша контрольна кімната була повноцінною, не пошкодженою якимись компромісними рішеннями. Не дивно, що в цьому сенсі вимоги до контрольних кімнат більш жорсткі, ніж до інших студійних приміщень.

Які ж основні вимоги до «позасередовищних» контрольних кімнат?

Встановлення моніторів

В більшості студій планування приміщень виконано таким чином, що вікно, котре з’єднує контрольну кімнату з тон-залами та дозволяє підтримувати візуальний контроль між звукоінженером і музикантами, знаходиться між основними моніторами. Тут, звичайно, нема з чим сперечатися. Візуальний контроль – це важливо, а звукоінженеру таке планування зручно тим, що йому не потрібно кожен раз повертати голову, щоб побачити граючих музикантів. Отже ідея розташування внутрістудійного вікна у фронтальній стіні між моніторами дуже гарна і в цьому немає нічого негожого.

Рисунок 2

В ідеалі, кожен з музикантів бажав би бачити контрольну кімнату та разом з цим, бачити й інших музикантів. В той же час, загальне компонування студійних приміщень не повинно зашкоджувати функціональності головного студійного приміщення – контрольній кімнаті. Здавалося б це очевидно. Але спаплюжити можна й найкращу ідею.

Декілька разів мені доводилось бачити, як для того, щоб збільшити кут огляду з боку контрольної кімнати студійне вікно робили майже на всю ширину фронтальної стіни, а головні монітори розташовували фактично під стелею. Доводилось бачити й більш жахливу картину, коли основні монітори були розташовані в верхніх кутах кімнати, в яких сходились фронтальна, бокова стіна і стеля. З другої статті нашого циклу Ви вже могли зробити висновок, що кути приміщення є вузлами звукового тиску та тим критичним місцем, в якому найбільш небажано розташовувати монітори. Однак таку картину доводиться час від часу зустрічати − навіть на обкладинках іноземних журналів, в «слушність» яких багато хто, на жаль, вірить навіть більше ніж у здоровий глузд. При цьому мало хто замислюється, що монітори загнані під стелю, будуть зовсім інакше сприйматися нашим вухом, ніж правильно розташовані монітори, котрі випромінюють звук в горизонтальному напрямі.

Що ж, підійдемо до цього питання з іншого боку. Для кого ми робимо контрольну кімнату? Для звукоінженера. А з чим працює звукоінженер? Зі звуком. Що ж являється більш важливим для роботи звукоінженера зі звуком: правильне розташування моніторів чи розмір студійного вікна? Але ж відповідь лежить на поверхні!

Рисунок 3

Не слід забувати й проте, що зі збільшенням розмірів вікна з’являються й інші проблеми. Чим більші розміри вікон, тим більше звуку вони пропускають або резонують в небажаних частотних діапазонах. Рішення цієї проблеми пов’язане з замовленням на заводах спеціального товстого скла, тобто з виникненням нових проблем. Скло, зроблене на замовлення, буде коштувати набагато дорожче. Зі збільшенням товщини скла його ціна виростає в «катастрофічній» прогресії. :( Крім того, товсте скло має значну вагу, що значно збільшує навантаження на несучі конструкції. Підсилення конструкцій − теж додаткові витрати і т.д. Цей ланцюжок можна продовжити. Але постає питання: а чи варто його було взагалі розпочинати? Як тут не згадати про «мистецтво компромісів»?

Таким чином, визначився наш пріоритет №1: монітори мають бути розташовані правильно, в відповідних точках приміщення. Це − архіважливо. І хоча питання оглядовості дуже важливе, все ж таки, в контрольних кімнатах існують найоптимальніші місця для встановлення моніторів і правильність їх розташування має більш важливе значення. Тому особисто я ніколи не іду на компроміс у цьому питанні. Вимоги до моніторингу не можуть бути підкорені вимогам оглядовості. Якщо мова йде про контрольну кімнату для роботи зі звуком, то моніторинг − це первинне (за визначенням).

Умови моніторингу

Після того, як ми виконали й урахували першу вимогу, що стосується установки моніторів, ми гарантували собі на майбутнє найбільш точне сприйняття прямого звуку від них. Було б добре, якби все так і залишалося. Але в дійсності ми сприймаємо не тільки прямий звук від моніторів. Свою частку (причому негативну) в остаточне сприйняття звуку в контрольній кімнаті вносять гармонійні резонанси приміщення, а також ранні відбиття від його поверхонь. В будь-якому випадку, ні гармонійні резонанси, ні ранні відбиття від поверхонь приміщення не сприяють точності моніторингу, і чим їх більше та сильніше вони будуть, тим далі ми будемо віддалятися від нашої мети.

Виходячи з цього, вимальовуються основні завдання для досягнення точності моніторного контролю. Їх три:

  • домогтися найбільш точного прямого відгуку моніторів;
  • максимально згладити й вирівняти гармонійні резонанси приміщення;
  • мінімізувати кількість та енергію ранніх відбиттів від поверхонь приміщення.

Таким чином, стає ясно, що одне з наших завдань – це звести до мінімуму кількість і силу ранніх відбиттів прямого звуку моніторів від поверхонь приміщення (до питання вирівнювання резонансної характеристики приміщення ми так чи інакше будемо звертатися у всіх статтях нашого циклу). На щастя, зробити це не так вже й важко. Цього можна домогтися практично тільки шляхом використання звуковбирних конструкцій на тих поверхнях приміщення, від яких звук від моніторів може бути відбитий у напрямку позиції звукоінженера. Якщо основні монітори в нас будуть вмонтовані врівень з фронтальною стіною, то вона цілком може бути відбиваючою звук. Якоюсь мірою відбиваючою буде й підлога, хоча деякі концепції передбачають застосування у підлозі між моніторами й позицією звукоінженера своєрідної «оркестрової ями», заповненою звукопоглинаючими конструкціями. А всі інші поверхні повинні бути звуковбирними. В цілому, це й відповідає концепції «безсередовищних» контрольних кімнат: фронтальна стіна й підлога відбивають звук, інші поверхні − звукопоглинаючі.

Найбільш критичною щодо цього є задня стіна контрольної кімнати, оскільки вона практично під прямим кутом приймає на себе всю енергію випромінюваних звукових хвиль від моніторної системи, а все, що повертається від цієї стіни, буде надавати окрас звуку, що сприймається в кімнаті. Не менш критичною є й стеля, бо вона розташована навпроти підлоги, котра відбиває звук. Критичними також є і бокові стіни, особливо їхні відрізки від фронтальної стіни до умовної лінії, що, будучи паралельна фронтальній стіні, перетинає позицію звукоінженера.

Нам відомо, що чим більше вага, глибина й розміри поглинаючих систем, тим більш низькі частоти вони можуть поглинати. Тому потрібно виходити з того, що задня стіна контрольної кімнати повинна використовуватися винятково для розміщення звукопоглинаючих конструкцій. Планувати розміщення дверей або вікон у цій стіні не треба. Це також один з наших основних пріоритетів. Зазначимо відразу, що товщина звуковбирних конструкцій буде займати від півметра й більше.

Де ж варто розташовувати вхідні двері та/або додаткові вікна? Якщо контрольна кімната має достатній розмір завширшки, то в центрі передньої стіни, між моніторами, можна розмістити важке вікно, а важкі двері спеціальної конструкції можна розташувати далі на цій же стіні – між моніторами та боковою стіною. Ці двері можуть служити для зв’язку зі студійними приміщеннями, прихожими або коридорами. Якщо доводиться розташовувати двері в боковій стіні контрольної кімнати, то бажано розташовувати їх ближче до задньої стіни, щоб не перешкоджати звукопоглинанню по обидві сторони від позиції мікшерного пульту. Але навіть у цьому випадку, двері повинні бути встановлені під кутом, щоб відбивати будь-який спрямований на них звук убік звуковбирних конструкцій задньої стіни. Всі ці хитрощі переслідують одну мету – не допустити відбиття звуку від моніторів убік позиції прослуховування.

З цією метою можна провести такий невеличкий дослід. Розташуйте в передбачуваних місцях встановлення моніторів які-небудь предмети. Візьміть дзеркало, яке за розмірами можна порівняти з площею вікна чи дверей, котрі Ви плануєте встановити в боковій стіні, та попросіть своїх колег потримати це дзеркало (відбиваючою поверхнею всередину контрольної кімнати). Присядьте на майбутнє місце звукоінженера та погляньте в дзеркало. Якщо Ви бачите в ньому відбиття предметів, що імітують монітори − це говорить про те, що в цьому місці розташовувати вікно або двері небажано. В цьому випадку потрібно міняти або позицію звукоінженера, або позицію моніторів (а значить і фронтальної стіни), або позицію дверей/вікна, або все це разом узяте. Якщо дзеркало буде мати дуже велику площу, то, як розумієте, встановлені в місцях розташування моніторів предмети, будуть видні практично з будь-якої точки. Звідси висновок – не треба занадто захоплюватися розмірами вікон у бокових стінах контрольних кімнат, підбирати розміри вікон потрібно з міркувань розумної достатності.

Поява лише в одній з бічних стін контрольної кімнати відбиваючої поверхні у вигляді вікна призведе до «акустичного перекосу», що в нашому випадку небажано, тому що ми хочемо домогтися акустичної симетрії контрольної кімнати. І чим більше буде вікно, тим більше буде цей перекіс. Якоюсь мірою цю ситуацію можна виправити розташуванням напроти вікна, в протилежній боковій стіні, вхідних дверей в контрольну кімнату. Є й інші способи, які в рамках цієї статті ми розглядати не будемо.

На сторінках закордонних журналів доводилось бачити студії, в яких у контрольних кімнатах між моніторами в фронтальній стіні встановлені розсувні двері з товстого скла. Ця ідея теж має право на життя. Правда, я цим способом не користуюся з деяких причин. По-перше, установка таких дверей призводить до значного потовщення фронтальної стіни, що неприйнятно в умовах невеликих приміщень. По-друге, установка таких дверей (природно, мінімум подвійних) здатна викликати низькочастотні резонанси між ними, що може вплинути на точність моніторингу. Якоюсь мірою вихід можна знайти в застосуванні більш товстого скла, але в які гроші це виллється? По-третє, такі двері в кожному разі є досить недешевими, а це також треба не враховувати.

Інші «дріб’язки»

Таким чином, ми розглянули ті основні моменти, які необхідно враховувати при плануванні приміщення під контрольну кімнату. Непогано було б відразу врахувати, які приміщення будуть у нас по сусідству з контрольною кімнатою і як вони будуть сполучатися.

Важливо передбачити пряме сполучення між контрольною кімнатою та тон-залом, щоб клієнт Вашої студії з тон-залу відразу попадав в контрольну кімнату та навпаки. Іноді приміщення планують таким чином, що при цьому клієнтові потрібно пройти через офіс, кімнату відпочинку, коридор або вітальню. Таке планування небажане не тільки тому, що збільшується час «на ходіння». В цьому випадку практично гарантовані − хай навіть короткочасні − зустрічі з іншими людьми, що заважає зосередитися на роботі. Принаймні, на користь це ніколи не йде. Дуже важливо, щоб під час роботи між звукоінженером і музикантом склалася довірча обстановка, а будь-яке стороннє втручання буде створювати цьому перешкоди.

Якщо у Вашій студії планується машинна кімната (machine room), то її також необхідно розміщати поруч із контрольною кімнатою. Основний аргумент на користь такого рішення − максимально скоротити довжину кабелів і мультикорів за допомогою яких комутується обладнання, яке перебуває в контрольній кімнаті, з магнітофонами, інтерфейсами та комп’ютерами, що перебувають у машинній кімнаті.

Ще одне побажання – розміщення контрольної кімнати ближче до виходу зі студії. Якщо зробити навпаки, то Ваші тон-зали ризикують перетворитися в «прохідний двір». Але це не значить, що люди знадвору або з коридору повинні відразу ж попадати в контрольну кімнату. Між контрольною кімнатою й «навколишнім середовищем» повинне бути ще одне, хай невелике допоміжне приміщення. Це може бути вітальня, кімната відпочинку або офісне приміщення. Таке планування в майбутньому не раз врятує Вас від несподіваного й небажаного вторгнення сторонніх у контрольну кімнату під час роботи.

При проектуванні студій я завжди намагаюся зробити так, щоб по можливості зберегти вікна, адже в таких приміщеннях працювати набагато затишніше й приємніше. Ми ж будуємо не безлунну камеру! Єдиний, як уже обговорювалося, неприйнятний варіант – це наявність вікна в задній стіні контрольної кімнати (рисунок 1). Тому що концепція «позасередовищного» дизайну контрольних кімнат має передумовою максимально можливі звукопоглинаючі властивості саме задньої стіни, тому присутність у ній такої значної відбиваючої поверхні, як вікно, абсолютно неприпустимо. Що робити в цій ситуації? Тут два рішення – або подумати про розміщення контрольної кімнати в іншій частині приміщення, або «розгорнути» контрольну кімнату на 1800 або 900 в будь-яку сторону. На крайній випадок є й третє рішення – позбутися вікна, тобто закласти його цеглою.

При розвороті на 1800 зовнішнє вікно виявиться у фронтальній стіні контрольної кімнати; відповідно, тон-зали будуть перебувати по сторонам від неї (рисунок 2). У цьому випадку монітори монтуються в стіну по обидві сторони від вікна, виконавці бачать звукоінженера через внутрістудійне вікно в профіль, а звукоінженеру для того, щоб побачити музикантів, треба буде щоразу повертати голову.

При розвороті контрольної кімнати на 900 (рисунок 3) зовнішнє вікно виявиться в одній з її бокових стін; відповідно, тон-зали будуть розміщені за фронтальною стіною контрольної кімнати, що поліпшує оглядовість між звукоінженером і музикантами.

Звичайно ж, однакових ситуацій не буває і для кожної з них існує ряд конкретних вимог, але саме це робить студійний дизайн справою цікавою і захоплюючою. От думка одного з найвідоміших у світі проектувальників студій Філіпа Ньюелла: «У різних студійних дизайнерів − свої власні пріоритети, якими вони намагаються не жертвувати і відношення до кожного із цих пріоритетів засновано, як на фактологічному знанні, так і на баченні проблем крізь призму власного практичного досвіду. Цим, головним чином, і відрізняються студійні дизайнери від інших фахівців в області акустики. Разом з тим, досвід − справа особиста, і смаки дизайнерів відрізняються, а тому відрізняються і пропоновані ними проекти. А це, між іншим, теж добре, тому що відсутність розмаїтості неодмінно веде до монотонності та застою. До речі, потрібно мати на увазі, що і я являюсь продуктом обставин, і обсяг моїх особистих знань впливає також на те, що я пишу і на те, що я проектую. Тут немає та й не може бути догм , або раз і назавжди прийнятих правил».

Важко не погодитися.

Висновки

З усього вищесказаного, можна зробити деякі проміжні підсумки.

Отже, ухвалюючи рішення – в якому приміщенні (або частині великого приміщення) буде розташована контрольна кімната, ми будемо виходити з наступного:

  1. В першу чергу визначаються місця установки основних моніторів. Вісь випромінювання моніторів повинна перебувати в горизонтальній площині. Виключається установка моніторів у кутах приміщення. Встановлення дверей, вікон і т.ін. планується тільки після того, як визначені місця установки моніторів.
  2. Задня стіна контрольної кімнати повинна бути повністю покрита звукопоглинаючими конструкціями. Встановлення в цій стіні дверей, вікон і т.ін. виключається.
  3. Двері та особливо вікна, що розміщаються у бокових стінах, не повинні бути великими за розміром, повинні розміщатися якнайближче до задньої стіни та, по можливості, встановлюватись під кутом або нахилом.
  4. Контрольна кімната повинна розташовуватись якнайближче до виходу зі студії, а також мати пряме сполучення з тон-залом і машинною кімнатою. Перед входом у контрольну кімнату бажано мати вітальню, офісне приміщення або кімнату відпочинку.

До питань створення контрольних кімнат і концепцій їхнього проектування ми звернемося в одній з наступних статей. А зараз можна тільки зазначити, що за призначенням вони (разом з моніторними системами) є тим вимірювальним інструментом, за допомогою якого Ви й будете оцінювати музичний матеріал. Неточний інструмент приведе до неточних оцінок і неправильних висновків. Тому технічні вимоги до конструювання контрольної кімнати достатньо жорсткі й мають першорядне значення.

Приміщення для запису

Звичайно, у нашій студії буде контрольна кімната та одна або кілька кімнат, які призначені власне для запису музикантів (тон-зали). Акустичні вимоги до цих приміщень різні. Іноді навіть діаметрально протилежні. Наприклад, при проектуванні тон-залів пріоритетною є несиметрична геометрія приміщення та відсутність паралельних стін. А при проектуванні контрольних кімнат − будь-то концепція LEDE або NE − дотримується геометрична та акустична симетричність їх лівих і правих половин. У наступних статтях ми розглянемо, як особливості проектування різних типів приміщень для звукозапису, так і концепції та особливості проектування контрольних кімнат.

На відміну від контрольних кімнат, тон-зали можна порівняти з музичними інструментами. Відповідно відрізняються й технічні вимоги до них. Всі ми знаємо, що немає такої кімнати, яка могла б бути «всеїдною» і виконувати всі ті функції, які необхідні для запису різноманітного асортименту музичних творів. Єдиним виключенням (та й те з натяжкою) може бути велика кімната зі змінною акустикою. Але для облаштування такої кімнати буде потрібно приміщення з великою площею (від 150-200 м2) і висотою стель близько 8 метрів, а кількість грошей для облаштування такої кімнати досягає астрономічних сум. Однак, навіть найкраща кімната такого типу ніколи не зможе повторити звучання акустики гарної маленької кімнати з «живою» акустикою або, наприклад, кам’яної кімнати. Тому нам потрібно подумати, як скласти все воєдино та створити повноцінний, зручний у роботі, функціонально гнучкий студійний комплекс.

Пропоную відразу визначитися для кого ми проектуємо тон-зали? Відповідь проста – для музикантів. Не для інженерів-акустиків, не для Держстандарту, а саме для музикантів. Адже саме від того, наскільки затишно (у широкому сенсі цього слова) музиканти будуть почуватися у Вас в студії, багато в чому буде залежати якість всієї роботи.

Для музикантів дуже важливо, наскільки звично в студії будуть звучати їхні інструменти. У реальному житті вони звикли грати в умовах присутності реверберації (в більшому або меншому ступені). Тому в умовах переглушеного приміщення їхні інструменти будуть звучати незвично, що буде збивати з пантелику. Особливо це стосується ансамблів, які складаються з декількох музикантів. Більшість із Вас могли помітити, наскільки бідно звучить симфонічний оркестр на відкритій площі. Причина та ж – відсутність реверберації.

Створення в тон-залі таких акустичних умов, в яких музикантам буде подобатися звучання інструментів − наш основний пріоритет при проектуванні.

Якщо Вам доведеться проводити запис, коли музиканти або групи музикантів будуть перебувати в різних тон-залах, в такому випадку важливо мати гарний візуальний контроль між музикантами. При цьому, всі вони повинні бачити звукоінженера в контрольній кімнаті.

Скільки та яких приміщень для запису Ви хочете мати у своїй студії − залежить від загальної площі та від тих видів робіт зі звукозапису, які плануються проводитися в студії. Досвід показує, що «робочими конячками» будь-якої студії є тон-зали з нейтральною акустикою. Якщо площа студії дозволяє спроектувати в ній кілька різнохарактерних приміщень, то «нейтральні» кімнати звичайно є основними й найбільшими по площі.

Досить великі за площею приміщення можна спроектувати так, щоб утворити зони з різними акустичними властивостями: «мертва» зона, «жива» зона, зона дифузії і т.д. Але це можливо тільки у відносно великих приміщеннях. У маленьких приміщеннях такий «фокус» не вийде, тобто така технологія (як і багато інших) є не масштабованою.

Часто в студіях використаються невеликі приміщення (5-10 м2) для запису вокалу, дикторського тексту, дубляжу фільмів, запису рекламних роликів і т.ін.

Таким чином, якщо у Вас під приміщення для запису відведена маленька площа (до 10-15 м2), обладнайте в ній вокальну (дикторську) кімнату. Якщо є площа 20-30 м2 – обладнайте «нейтральну» кімнату. При площі 30-40 м2 є сенс зробити «нейтральну» і вокальну кімнати. Якщо площа приміщення під запис ще більша, то можна подумати про те, щоб обладнати кімнату з різними акустичними зонами. Хоча я особисто вибрав би інший варіант: на «зайвих» квадратних метрах можна було б обладнати кімнату з «живою» акустикою й/або кам’яну кімнату. Кожна з них мала б свій «характер», а за допомогою відчинення дверей між цими кімнатами можна ефективно впливати на акустичні властивості великої «нейтральної» кімнати. Варіантів тут безліч.

Досить часто доводиться зустрічатися з розхожою оманою, коли власники студії хочуть зробити кілька тон-залів із приблизно однаковими параметрами, тим самим несвідомо значно звужують можливості своєї студії. Відстоюючи свою точку зору, вони заявляють, що тон-зали повинні мати такий-то час реверберації, що відповідає таким-то Держстандартам. Доводиться пояснювати, що в студії будуть записуватися не Держстандарти, а музиканти. Звичайно при проектуванні кожного тон-залу доводиться вирішувати однакові проблеми в частині придушення паразитних резонансів і т.ін. Але в будь-якому випадку, кожне приміщення для запису − індивідуальне. І поганого в цьому нічого немає. Саме за рахунок цього Ваша студія буде мати свій «почерк», свою родзинку − те, що буде вигідно відрізняти її від інших студій.

Якщо Ви бажаєте мати у своїй студії кілька приміщень для запису, то варто подумати, як їх правильно та зручно розташувати. В цьому випадку треба враховувати два моменти – питання звукоізоляції та розташування зовнішніх вікон.

У своїх проектах я завжди намагаюся по можливості зберегти зовнішні вікна, через які в студію надходить сонячне світло. Такі умови є для музикантів більш природними, а якщо з вікон відкриваються надихаючі види та пейзажі, то це створює в студії особливу обстановку й колорит. Звичайно ж біля вікон ми не можемо планувати кімнати з «мертвою» акустикою. Їх потрібно розташовувати в глибині приміщення. Але вікна не є перешкодою при створенні «нейтральних» і кам’яних кімнат, кімнат з «живою» акустикою. Звичайно, це дещо збільшує кошторис проекту, але воно того варто.

Всі приміщення, призначені для запису, можна умовно розділити на групи, залежно від рівнів звукового тиску, які будуть в них формуватися. Так, у вокальній кімнаті навряд чи будуть високі рівні звукового тиску, за винятком тих випадків, коли виникне необхідність прописати в ній гітарну комбосистему. Від кімнат з «нейтральною» акустикою можна чекати більших рівнів звукового тиску, бо не виключено, що саме в них будуть регулярно записуватися комбосистеми та барабани. Але найбільших рівнів звукового тиску варто очікувати від кімнат з «живою» акустикою, бо вони призначені для запису гучних інструментів і самі по собі є дуже яскравими. Звичайно, саме в них будуть виникати найбільші рівні звукового тиску, внаслідок чого виникає необхідність у звукоізоляції. Тому, щоб заощадити на звукоізоляції між ними та контрольною кімнатою, такі кімнати потрібно розміщати якнайдалі від контрольної кімнати. Виключення можуть становити тільки випадки, коли саме в цій частині приміщення (протилежній контрольній кімнаті) через стінку перебувають сусіди, що не терплять шуму.

Через те, що роботи зі звукоізоляції є досить дорогими, нам необхідно прагнути до того, щоб розмістити «голосні» кімнати якнайдалі від контрольної кімнати та сусідів і якнайближче до зовнішніх стін. Далі будуть показані приклади планування студій, де всі ці фактори були враховані.

Допоміжні приміщення

До допоміжних приміщень можна віднести коридори, вітальні, тамбури, офісні приміщення, кімнати відпочинку. Але нас, звичайно, найбільше цікавлять машинні й кондиціонерні кімнати.

Машинні кімнати (machine room) найчастіше обладнуються в студіях, де запис виконується на цифрові або аналогові магнітофони із дводюймовою стрічкою. Крім цих магнітофонів у таких кімнатах розташовуються майстер-магнітофони, інтерфейси, конвертори, системні блоки комп’ютерів, хард-диски, джерела безперебійного живлення та інше обладнання у вигляді «чорних шухлядок», які не потрібні звукоінженеру постійно під руками. Інакше кажучи, треба прагнути до того, щоб розташовувати в цих кімнатах гучне обладнання, «в якому є моторчик». :)

Наявність таких кімнат вигідна за двома причинами: по-перше, ізолюється гучне обладнання – це сприяє тиші в контрольній кімнаті; по-друге, у таких кімнатах створюються сприятливі для обладнання умови (за температурними умовами й вологістю).

Якщо контрольні кімнати призначені для звукоінженерів, а тон-зали − для музикантів, то машинні кімнати призначені для обладнання. Ми не будемо в рамках цієї статті розглядати установки клімат-контролю, які застосовуються у великих професійних студіях. Досить тільки сказати, що в системі кондиціонування нам необхідно передбачити додаткову «лінію» і для машинної кімнати. Підтримка температурного режиму в рекомендованих рамках набагато продовжить термін служби Вашого обладнання.

Як вже відзначалося вище, машинні кімнати треба розташовувати біля контрольних кімнат. Це зручно як з точки зору доступу до них, так і з точки зору комутації обладнання.

Звичайно, у маленьких студіях машинні кімнати не роблять, та й навряд чи там є великі магнітофони із дводюймовою стрічкою. Але комп’ютери та зовнішні хард-диски є практично в будь-якій студії. Тому при проектуванні контрольної кімнати відразу потрібно передбачати нішу для них, а також доступ повітря від кондиціонера та циркуляцію. Як правило, таку нішу можна зробити у фронтальній стіні або під основними моніторами, або збоку від них.

У досить великих студіях замість окремих кондиціонерів монтуються кондиціонерні системи, які займають багато місця. Тому зазвичай є сенс в тому, щоб відвести під них окрему невелику кімнату з відповідною звукоізоляцією. Розміщають таку кімнату єдиним блоком по сусідству з машинною кімнатою.

Приклади планування студійних приміщень

На рисунку 4 показаний один з варіантів планування приміщень досить дорогої студії. При такому плануванні в нас буде досить простору, щоб облаштувати велике загальноцільове приміщення для звукозапису зі змінною акустикою, а також кам’яну кімнату, невеликі кімнатки з «живою» і з «мертвою» акустикою та вокальну кімнату.

Рисунок 4.

На цьому рисунку можна побачити, як до контрольної кімнати з одного боку примикає вітальня, а з іншого – машинна кімната (machine room) і вокальна кімната. Ми вже відзначали, якщо уздовж контрольної кімнати повинно розташовуватися будь-яке студійне приміщення, то найкраще, щоб це була кімната із самою «мертвою» акустикою, оскільки рівень звукового тиску, що формується в кімнатах з «живою» акустикою, може створити купу додаткових проблем у плані звукоізоляції, якщо такі кімнати розташувати поруч із контрольною кімнатою. Крім того, зазвичай кімнати з «мертвою» акустикою часто використовуються для запису вокальних партій, дикторського тексту, озвучування рекламних роликів. Це може забрати багато часу, тому розташування такої кімнати поруч із контрольною кімнатою досить зручно. Таке планування також забезпечує вільний доступ і гарну оглядовість, як з боку вокальної кімнати, так і з боку тон-залу, тому при будь-якому виді робіт вокаліст не буде почуватися зовсім ізольованим.

На рисунку 5 показана схема планування приміщень у невеликій студії, площа якої приблизно 90 м2. Загальної площі було недостатньо для того, щоб влаштувати великий тон-зал з різними акустичними зонами. Тому були заплановані невелика «нейтральна» кімната, кам’яна кімната та кімната з «мертвою» акустикою. Планування продумане так, що всі музиканти бачать звукоінженера, а також один одного, бо кам’яна кімната проглядається наскрізь. В «нейтральній» кімнаті є велике зовнішнє вікно, через яке сонячне світло попадає і в контрольну кімнату. Вокальні партії, як правило, прописуються в «нейтральній» кімнаті, іноді в кімнаті з «мертвою» акустикою. Ця кімната також використовується для запису гітарних і бас-гітарних систем, при цьому гнучка комутація дозволяє гітаристові або бас-гітаристові перебувати в «нейтральній» кімнаті, а в деяких випадках навіть у контрольній кімнаті. П’ять років тому в кімнаті з нейтральною акустикою записувався музичний колектив з 15-ти чоловік і вони залишилися задоволені роботою та результатами.

Рисунок 5.

На рисунку 6 та 7 показані варіанти планування студійних комплексів, що мають у своєму складі по дві контрольні кімнати. На рисунку 6 показана дуже приваблива схема розташування студійних приміщень, але щоб побудувати настільки гнучкий варіант студії, треба викласти чимало грошей. При такому плануванні контрольна кімната № 1 є основною контрольною кімнатою під час запису. Контрольну кімнату № 2 не передбачалося використовувати для серйозної роботи зі зведення записів, але вона повинна бути досить нейтральною для того, щоб з неї могла вийти гарна монтажна кімната і, до того ж, вона повинна функціонувати як контрольна кімната для дубляжу телепередач. До контрольної кімнати № 2 примикає невелике студійне приміщення № 2, яке може вмістити лише одного музиканта або тріо бек-вокалістів. Крім того, ця кімната ще повинна служити у якості третього студійного приміщення для контрольної кімнати № 1. Проблема ж полягала в тому, що з погляду контрольної кімнати № 2 було б краще, якби студійна кімната № 2 була «мертвою». Але поруч із контрольною кімнатою № 1 вже була така кімната і дублювати її було нерозумно. Тому студійна кімната № 2 зроблена з можливістю виконання двох функцій – вона могла бути відносно «мертвою» при використанні разом з контрольною кімнатою № 2, і разом з тим відносно «живою» при використанні в сукупності зі студійним приміщенням № 1. Передбачалося, що коли ця кімната буде використовуватися як доповнення до студійного приміщення № 1, музиканти будуть звернені до контрольної кімнати № 1, а коли ця кімната буде «працювати» в сукупності з контрольною кімнатою № 2, музиканти можуть дивитися в протилежному напрямку, не втрачаючи зорового контакту з контрольною кімнатою № 2. Основне ж завдання при цьому полягає в тому, щоб зробити цю маленьку кімнату досить дзвінкою й разом з тим, без «коробчастого» призвуку, що звичайно супроводжує дизайн такого роду.

Рисунок 6.

На рисунку 7 показаний один з варіантів планування студійного комплексу, загальна площа якого становить близько 120 м2. У цій студії контрольна кімната № 2 переважно використовується як монтажна та для виробництва рекламних роликів, для чого, з міркувань зручності, біля неї розміщена дикторська кабіна. В цій контрольній кімнаті передбачені тільки монітори ближнього поля. Переважну більшість часу обидві контрольні кімнати із примикаючими приміщеннями, працюють як дві незалежних студії. Однак, якщо буде потреба, вони можуть залучати ресурси один одного, використовуючи гнучку комутацію, комп’ютерну та MIDI «сітку», переговорні пристрої. Біля контрольної кімнати № 1 розташований великий тон-зал з нейтральною акустикою. В обох тон-залах (великому та малому) збережені великі вікна з видом на вулицю. Невелика висота стель цього комплексу (біля трьох метрів) не дозволяла використати «в повний зріст» стельові низькочастотні пастки. Тому контрольна кімната № 1 розташована так, щоб основні монітори випромінювали звук уздовж неї. Стельові пастки розміщені в проміжку між фронтальною стіною й позицією звукоінженера. Звичайно, задня стіна зроблена максимально звукопоглинаючою, цьому сприяє й великий м’який диван, установлений біля неї. Машинної кімнати в даній студії немає, але передбачена ізольована й вентильована ніша для комп’ютерів і хард-дисків. В сусідній з нею ніші розташовані прилади, які не потрібні звукоінженеру постійно під рукою: конвертори, MIDI-інтерфейси, магнітофони та т.ін. Для кондиціонерів виокремлено невелике ізольоване приміщення праворуч від контрольної кімнати; воно ж використається як підсобне приміщення для проведення дрібних ремонтних і регламентних робіт і т.д.

Рисунок 7.

Прикладів планування студійних приміщень можна привести безліч; серед варіантів планування можуть бути схожі, але не буде однакових. Це зайвий раз підтверджує, що акустичний дизайн (як, до речі, і робота звукоінженера) − це галузь знань, що перебуває на стику науки й мистецтва.

Планування студійних приміщень − важливий етап проектування студії. Вдале планування не тільки забезпечить комфорт та зручність роботи музикантів і звукоінженерів, а також заощадить вам чимало коштів, які при іншому варіанті планування могли б бути витрачені, наприклад, на додаткову звукоізоляцію та інше.

Дещо про звукоізоляцію…

Студійні приміщення припускають певний ступінь взаємної акустичної ізольованості. Чому я говорю: «певний ступінь»? Справа в тому, що домогтися ідеальної звукоізоляції між двома приміщеннями, особливо в діапазоні низьких частот, практично неможливо. На це вказують і закони фізики. Тому особисто я з великою недовірою ставлюся до заяв деяких «майстрів», які нібито гарантують звукоізоляцію на рівні 90-100 db. Якщо це й досяжне, то хіба що шляхом будівництва кількаметрових багатошарових стін. Втім, от що думає з цього приводу Девід Хокінс (David Hawkins) з фірми Eastlake Audio: «Звичайно, коли мене хто-небудь просить зробити звукоізоляцію між приміщеннями на рівні 80-85 db, я відразу пропоную побудувати ці кімнати на різних вулицях».

Існує дуже багато засобів досягнення звукоізоляції і на цю тему написано багато книг. Ці засоби відрізняються не тільки підходами та ідеями, але й матеріалами, що застосовуються та, відповідно, вартістю. В рамках цієї статті ми розглянемо лише прийнятні засоби звукоізоляції для наших умов. Що я маю на увазі? Звукоізоляція «по-нашому» повинна бути ефективною, досить недорогою, такою, що не займає багато площі, а використані матеріали повинні бути доступними. Види звукоізоляційних дверей і вікон будуть розглянуті в наступних статтях, а сьогодні розглянемо будову звукоізоляційних стін, підлог і стелі. Але, про все по черзі.

Перегородки між приміщеннями

Припустімо, що в нас вже є приміщення під студію, а також проект планування студійних приміщень. Непотрібні стіни вже знесені. Поки ми не почали споруджувати внутрістудійні перегородки, необхідно відповідно до проекту протягнути силові кабелі (електроживлення), заземлення, передбачити введення й вивід систем вентиляції й кондиціонування та інше (про це говорилося в першій статті нашого циклу). В більшості випадків «кістяком» внутрістудійної перегородки буде цегельна стіна. Але не завжди. Наприклад, не обов’язково зводити саме цегельну стіну між дикторською та невеликою контрольною кімнатою, бо в цьому випадку великих рівнів звукового тиску не очікується, тому зі звукоізоляційними завданнями цілком упораються акустичні оболонки обох приміщень. Хоча наявність цегельної стіни в жодному разі не буде зайвим.

Рис.8. Для того, щоб “понтонний” (амортизаційний) матеріал створював найбільшу звукоізоляцію, потрібно, щоб він зжимався наполовину свого запасу по зжиманню

Кілька разів мені доводилося бачити, як у невеликих студіях робили цегельну стіну товщиною в півтори цегли, чим «з’їдалося» кілька квадратних метрів корисної площі. В той же час, можна зробити стінку в півцегли і, при цьому, її ефективність виявиться навіть вище. Що для цього потрібно зробити?

По-перше, раджу використовувати не звичайну цільну цеглу, а такі види цегли або блоків, які всередині пустотні й складаються з декількох секцій. Якщо в процесі кладки стіни ви будете засипати ці секції сухим піском, то звукоізоляційні та звуковбирні властивості такої стіни значно зростуть. Проведіть експеримент – постукайте молотком по звичайній цеглі та по цеглі, секції якої заповнені сухим піском. У першому випадку звук буде дзвінким й яскравим, а в другому випадку звук буде не тільки глухим, але й набагато нижче за рівнем.

По-друге, цегельна стіна не повинна мати твердого зв’язку з жодною з поверхонь приміщення. Тому перший шар цегли потрібно укладати на шар пористої гуми товщиною близько 5 см. Щільність гуми вираховується виходячи з ваги майбутньої стіни, що у свою чергу багато в чому залежить від її висоти. Помилки в розрахунках можуть призвести до того, що гума буде стискуватися до свого граничного значення, що може значно послабити акустичну розв’язку між цегельною стіною та підлогою. Застосування більш щільної гуми теж не дасть необхідної акустичної розв’язки (див. рисунок 8). Після укладання першого ряду цегли його порожнини засипаються сухим піском, потім в такий самий спосіб укладається другий ряд і т.д. Але головне під час кладки – залишати зазори близько 3 см між торцями нашого цегельного простінка та несучими стінами будинку. Ці зазори періодично (приблизно раз на кожні п’ять рядів) заповнюються пінополіуретаном. Це, по-перше, забезпечує акустичну ізоляцію нашого простінка від несучих конструкцій будинку, а по-друге, запобігає обвалу простінка в процесі кладки цегли. Зазор, що залишається між останнім рядом цегли й стелею приміщення повністю заповнюється пінополіуретаном. Виготовлений у такий спосіб цегельний простінок являє, так би мовити, мембрану з великою площею і з великою масою, що сприяє ефективному поглинанню енергії низьких частот. В залізобетонних будинках, в конструкціях яких звук «гуляє» з надзвичайною легкістю, такий простінок виконує також роль певного демпферу між залізобетонними панелями конструкції будинку.

Рис.9. Варіант кладки цегли “ялинкою”

По-третє, можна поліпшити антирезонансі властивості цегельного простінка, якщо застосувати кладку «ялинкою» (див. рисунок 9). Крім того, при такій кладці наш простінок буде мати також гарні дифузійні властивості в діапазоні середніх і вищих середніх частот.

При кладці цегли необхідно стежити, щоб у розчині між цеглами не було наскрізних отворів. Розшивку між цеглами можна не робити. Навпаки, чим хаотичніше буде виступати із кладки цементний розчин, тим краще. Якщо при приготуванні розчину додати певну кількість клею ПВА − це також піде на користь. Розчин стане більш еластичним і згодом не буде утворюватися й обсипатися цементний пил.

При зведенні стіни, звичайно, необхідно залишати прорізи під двері й вікна, а також отвори для воздуховодів, прокладки мультикорів та ін. Якщо проект студії ретельно продуманий, то вам згодом не прийдеться пробивати цегельні простінки заради укладання якого-небудь дроту або труби. До речі, перш ніж приступати до інших будівельних робіт в студії, переконайтеся, чи добре висохнув ваш простінок.

Звукоізоляція стін і стелі

Отже, внутрістудійні цегельні простінки закінчені. Наступний етап − звукоізоляція стін і стелі. Але спочатку необхідно визначити, на яких поверхнях ми повинні підсилити звукоізоляцію, а яких зовсім не торкатись. Справа в тому, що акустична обробка всіх приміщень буде складатися з двох основних умовних складових – звукоізоляційної оболонки та акустичної оболонки. Тому акустична оболонка, крім функції вирівнювання резонансної характеристики приміщення, має ще й звукоізоляційну здатність на рівні близько 30 db, тобто в деяких випадках її буває цілком достатньо.

Рис.10. Варіант звукоізоляції стіни

Пропоную найпростіший спосіб для підсилення звукоізоляції стіни. Поверхня стіни заклеюється пінопластом товщиною від 4-х до 8-ми сантиметрів. В якості клейкої суміші слід використовувати тільки клейку шпаклівку, яку можна придбати в будь-якому магазині будматеріалів. Звичайно вона розфасовується в паперові мішки порціями по 25 кілограм. Поверх пінопласту за допомогою цієї ж шпаклівки наклеюються аркуші гіпсокартону товщиною 12 мм. Аркуші гіпсокартону повинні щільно прилягати один до одного. В той же час, між ними й несучими конструкціями будинку по всьому периметру стіни треба залишати зазор близько 1-3 см, тобто уникати безпосереднього контакту торців гіпсокартону з будинком. В окремих випадках замість пінопласту можна використовувати аркуші мінеральної вати Rockwoll товщиною 5 см та щільністю 80-120 кг/м3. В цьому випадку зазор між нижнім краєм гіпсокартонних аркушів і конструкційною підлогою будинку необхідно збільшити до 5-6 см, бо згодом гіпсокартонний шар під своєю вагою може «сповзти» на кілька сантиметрів (див. рисунок 10).

Підсилити звукоізоляцію, особливо в діапазоні низьких частот, можна шляхом наклеювання зверху ще одного шару гіпсокартону. При цьому аркуші повинні лягати так, щоб стик між аркушами нижнього шару припадав на середину аркуша верхнього шару (див. рисунок 10). Таким чином, ми одержимо щось на кшталт великої мембрани товщиною 2,5 см на всю площу стіни.

Комбінація гіпсокартону з мінералватой (або пінопластом) створює комбінацію “маса – пружина”, або, якщо враховувати ще й саму несучу стіну, то такий собі, “пружний сендвіч” (“маса/пружина/маса”). В таких випадках надзвичайно важливо витримати саме черговість розташування шарів. Якщо прилаштувати гіпсокартон до стіни, а зверху наклеїти мінералвату, то користі не буде, тому що “пружина” (мінералвата) в такому випадку не буде обкладена шарами з великою масою і хвилі, що проникають крізь “пружину”, будуть ударятися прямо в гіпсокартон. Оскільки він буде жорстко прив’язаний до несучої стіни, то вібрація буде передаватися безпосередньо на конструкцію будинку. Коли ж мінеральна вата перебуває в середині «сендвіча», то звуковим хвилям доводиться витрачати енергію, «штовхаючи» важкий гіпсокартон, що амортизується за рахунок великої поверхні шару пружної мінеральної вати або пінопласту. Мінеральна вата поглинає більшу частину вібрації та, будучи волокнистою по природі, дуже погано передає її до величезної по масі несучої стіни. Як ми побачимо пізніше, менш щільні й нежорсткі матеріали погано передають енергію більш щільним матеріалам. Окрім того, мінеральна вата та гіпсокартон, «прив’язані» до несучої стіни, сприяють гасінню резонансів самих несучих конструкцій будинку й тим самим, зменшують час загасання вібрацій в його стінах.

Якщо треба домогтися більш значної звукоізоляції, в цьому випадку не обійтися без зведення цегельного простінка на певній відстані від несучої стіни. Як виготовити такий простінок я вже розповідав у попередньому розділі. Порожнину, що утворилася між несучою стіною та цегельним простінком можна заповнити відходами мінеральної вати, поролону, повсті, пінопласту й т.п., щоб уникнути утворення резонансів усередині цієї порожнини. А вищезгадана звукоізоляційна конструкція з пінопласту та гіпсокартону приклеюється вже до цього цегельного простінка.

Рис.11. Приклеювання першого шару гіпсокартону до шару пружного матеріалу на стелі

Звукоізоляція стелі робиться аналогічно (якщо стеля залізобетонна). Перед наклеюванням шару пінопласту до стелі, необхідно промити стелю мокрим дрантям. Якщо на стелі присутня вапняна побілка, її треба здерти за допомогою шпателя. Потім стелю необхідно обробити «ґрунтовкою». Після того, як шар пінопласту приклеєний, а клейкий розчин висохнув, приклеюємо шар гіпсокартону (див. рисунок 11). Звичайно, потрібно заздалегідь заготовити розпірки, які будуть підтримувати аркуші гіпсокартону, поки шпаклівка не висохне. Як тільки шпаклівка висохла (як правило, це триває протягом доби), можна приклеювати другий шар гіпсокартону. Як і у випадку зі стінами, аркуші гіпсокартону другого шару приклеюються так, щоб стики між аркушами верхнього шару припадали на середину аркушів гіпсокартону нижнього шару.

Не намагайтеся застосовувати замість клейкої шпаклівки який-небудь клей, особливо БФ-88. По-перше, це нетехнологічно. По-друге, дорого. А головне, БФ-88 протягом півгодини повністю роз’їсть ваш пінопласт. Зробіть експеримент, сподобається. :)

Такі найпростіші варіанти звукоізоляції стін і стелі. Більш «хитрі» варіанти звукоізоляції стель ми розглянемо в наступних статтях по мірі необхідності. Можливо, комусь такий спосіб звукоізоляції здасться недостатньо ефективним. Але не слід забувати, що нам ще буде потрібно робити акустичну оболонку і за рахунок її взаємодії зі звукоізоляційною оболонкою ефективність останньої значно зросте.

Конструкція підлоги

Отже, у нас вже є всі внутрістудійні простінки, закінчені роботи по звукоізоляції стін і стелі, і тепер нам потрібна підлога. На жаль, альтернативи «плаваючій підлозі» у нас немає, тому що всі інші варіанти можуть звести нанівець ефективність роботи всієї звукоізоляційної оболонки. Прийнятної звукоізоляції можна домогтися тільки комплексним впливом на всі поверхні приміщення. Розглянемо деякі варіанти «плаваючих підлог».

Рисунок 12.

У випадку, показаному на рисунку 12, на підлозі покладений 8-сантиметровий шар з мінеральної вати високої щільності поверх міцної поліхлорвінілової плівки. Ця плівка захищає від вогкості, що може бути в несучій конструкції підлоги будинку. Ще один шар з поліхлорвінілової плівки укладається вже зверху на мінеральну вату, щоб, по-перше, не дати волозі проникнути зверху при заливанні поверх неї 10-сантиметрового шару бетону і, по-друге, не дати самому бетону проникнути у верхній шар мінералвати. Адже, якщо хоч небагато бетонного розчину проникне в мінералвату, то, висохнувши і застигнувши, він зробить її верхню частину більш твердою, чим зменшить товщину «пружного» шару. Перед заливанням бетонного шару укладається арматурна сітка для додання йому більшої міцності й запобігання утворення тріщин під навантаженням. Після того, як бетон остаточно просохне, він засипається 3-сантиметровим шаром піску – почасти для вирівнювання, а почасти – для акустичного демпфірування «чистового» підлогового настилу з ДСП, аркушів фанери або дощок. При цьому дерев’яний настил підлоги виконується в три шари таким чином, щоб шари перекривали один одного, не даючи стикам збігтися. Кожний наступний шар приклеюється до попереднього клеєм ПВА й стягується шурупами-саморізами довжиною 35 мм ще до того, як висохне клей. Зрештою, у нас виходить монолітний складний композитний шар, що не створює скільки-небудь помітного резонансу.

Головне – вся ця композитна підлога повинна бути покладена всередині простору, обмеженого ізоляційними стінами, так, щоб між підлогою та стінами по всьому периметру був залишений зазор шириною не менш 2 см, що згодом заповнюється мінералватой або пінополіуретаном. На це існує дві причини. По-перше, будь-які вібрації, що передаються безпосередньо на підлогу, наприклад, від бас-гітарної комбосистеми або від ударної установки не переходять прямо на звукоізоляційні стіни. Це в значній мірі полегшує завдання останнім, зводячи його до протистояння шумам і звукам, що поширюються тільки в повітряному середовищі. По-друге, якби ізоляційні стіни були поставлені прямо на плаваючу підлогу, матеріалу, що амортизує підлогу довелося б нести величезне навантаження по периметру, тому що на нього давила б вага стін і стелі. У свою чергу нерівномірний розподіл навантаження по поверхні підлоги викликав би найсильнішу напругу бетонної плити, що може призвести до її розтріскування. В цьому випадку нам довелося б укладати амортизуючий матеріал, так, щоб збільшити його щільність біля краю бетонної плити. Ми вже говорили про те, що амортизаційний матеріал повинен стискуватися до половини свого запасу по стискуванню, бо якщо його стиснути занадто сильно, його віброізоляційні властивості сильно погіршуються (див. рисунок 8). Коли ж стіни та підлога “плавають” роздільно, то можна окремо підібрати під них необхідну товщину й щільність амортизаційного матеріалу.

Конструкція «плаваючої» підлоги, яку ми розглянули, має в товщину від 24-х до 32-х сантиметрів. Це значить, що на стільки ж сантиметрів «опуститься» стеля нашої студії. Комусь устрій такої підлоги в студії може здатися надмірністю, мовляв, «така підлога потрібна тільки професійним студіям». Що ж, приведу тоді приклад «плаваючої підлоги» контрольної кімнати однієї із професійних студій, що будувалася кілька років назад…на півдні Африки (!). Отож, уявіть собі, що вся конструкція підлоги, котру ми бачили на рисунку 12, лежить на монолітній бетонній плиті площею 85 м2 і товщиною 45 см (!) та при цьому ніде не торкається стін. Ця плита, в свою чергу, лежить на великих пружинах, які використовуються в шасі електровозів. Пружини встановлені на вертикальні залізобетонні стовпи висотою 180 см, а в просторах між стовпами встановлені похилі залізобетонні панелі. Думаю, на цьому можна зупинитися. :)

Рисунок 13

Однак, у невеликих приміщеннях площею до 25 м2 можна використовувати «плаваючу» підлогу дещо іншої конструкції (див. рисунок 13). Виготовляється така підлога таким способом. По всій площі приміщення розстелюється целофанова плівка – 1-2 шари. Поверх плівки укладається два шари мінеральної вати щільністю 80-120 кг/м3. Якщо в приміщенні студії низька стеля, то іноді доцільніше обійтися одним шаром мінералвати. До речі, використання мінералвати як амортизаційного шару зовсім не обов’язкова умова. Може використовуватися пінорезина, пориста гума, гумова крихта та ін., а в одній студії використовували навіть… старі тенісні м’ячі. Після цього укладається ще шар целофану. Потім укладається перший шар гіпсокартону, при цьому його аркуші підрізають так, щоб їх краї відстояли від стін не менш ніж на 2-3 сантиметра. Після того, як шар гіпсокартону покладено, розстелюють гідроізол, причому щільність гідроізолу повинна бути не менш ніж 4-10 кг/м2. Значення шару гідроізолу дуже велике, бо він виконує функції затисненого шару (між аркушами гіпсокартону), сприяє поглинанню низьких частот і має гарні антирезонансі властивості. Потім знову укладається шар гіпсокартону; при цьому потрібно стежити, щоб стики між аркушами в першому й другому шарах не збігалися, а самі аркуші підрізають так, щоб їх краї відстояли від стін не менш ніж на 2-3 сантиметра.

Під час всіх цих робіт робітники повинні пересуватися по приміщенню по заздалегідь покладених дошках щоб не проламати гіпсокартон.

Після укладання другого шару гіпсокартону так само підрізується й укладається шар ДСП. Потім вимірюється, підрізується й укладається ще один шар ДСП; при цьому потрібно стежити, щоб стики між аркушами в обох шарах не збігалися. Після «примірки» верхній шар ДСП знімається й виноситься в сусіднє приміщення. Нижній шар ДСП рясно просочується клеєм ПВА, після чого зверху укладаються заздалегідь підготовлені аркуші ДСП верхнього шару. Не чекаючи повного висихання клею, обидва шари ДСП прикручуються один до одного з інтервалом 20-25 см шурупами-саморізами довжиною 35 мм. Всі роботи із просочення клеєм нижнього й укладанню верхнього шару ДСП робляться як би по зонах, починаючи з дальнього кута приміщення й, по мірі укладання верхнього шару ДСП, просуваючись до вхідних дверей. Після всього зробленого така конструкція повинна добре просохнути протягом доби. До речі, отримана конструкція (без фінального покриття) має товщину приблизно 10-14 см.

Верхнє покриття підлоги може бути всіляким: лакована дошка, ламінат, ковролін, лінолеум, камінь і т.д. Потрібно проявляти обережність при виборі ламінату. Деякі його види мають здатність наелектризовуватися, що може призвести до проблем в майбутньому. Покриття з ковроліну «переглушає» приміщення, а сам ковролін притягує пил. Найбільш природним (по звучанню) є покриття з лакованої дошки, але це не завжди зручно, тому що на такій підлозі (яка є досить слизькою) «не тримаються місця» барабани, не завжди зручно грати на віолончелі або контрабасі. Найбільш практичною є підлога з якісного лінолеуму, хоча відбиття від дерев’яної підлоги більш звичні для нашого вуха.

Вибір фінального покриття кімнати багато в чому буде залежати від призначення приміщення. Наприклад, у контрольних кімнатах добре «приживається» лінолеум: він не офарблює звучання моніторів, покриття з лінолеуму легко мити й пилесосити, що теж досить важливо, особливо якщо врахувати, що саме в контрольних кімнатах відбувається основна маса «робітничих рухів» персоналу й відвідувачів. У тон-залах, особливо в кімнатах з «нейтральною» акустикою, підлогу краще робити з лакованої дошки. Це особливо важливо, якщо Ви припускаєте запис «класичних» музикантів, які звикли грати в залах саме з такою підлогою, у ряді випадків саме дерев’яна підлога є, так би мовити, «продовженням» їхнього інструменту. Якщо ж Вам і знадобиться покриття з ковроліну (наприклад, для вокаліста), то в більшості випадків буде достатньо невеликого килимка, постеленого зверху. Крім того, підлога може бути виготовлена як із твердих, так і з м’яких порід дерева, що також додасть свою «фарбу» в загальне «звучання» приміщення. В кімнатах з «живою» акустикою, а також в «кам’яних» кімнатах підлога може бути з каменю. А от у телестудіях підлогу покривають шаром пінорезини або спеціального композитного матеріалу, а зв’язано це з тим, що під час зйомок, в першу чергу, потрібне безшумне переміщення телевізійних камер.

Втім, до укладання лицьового шару підлоги нам ще далеко, тому що це один із завершальних етапів будівництва студії. Поки ми укладемо верхній шар ДСП і зупинимося.

Висновок

В цій статті ми розглянули два важливих питання – планування студійних приміщень і питання звукоізоляції. І якщо від планування приміщень багато в чому залежить функціональність Вашої студії, то від звукоізоляції залежить не тільки це, але й те, наскільки спокійною та безконфліктною відносно сусідів буде робота Вашої студії в майбутньому. Свою долю в звукоізоляцію додасть ще й акустична оболонка. В підсумку, звукоізоляцію потрібно розрахувати так, щоб «витік звуку» зі студії не перевищував 30 dBа, що ненабагато вище рівня фонового шуму в 20-25 dBа.

Так, на цьому етапі наша віртуальна студія вже готова до акустичної обробки, про що ми й поговоримо в наступних статтях.

Стаття опублікована в журналі «Install Pro», №26 (1-2004)

Popularity: 100% [?]

Розповісти іншим:
Digg Google Bookmarks reddit Mixx StumbleUpon Technorati Yahoo! Buzz DesignFloat Delicious BlinkList Furl

Відгуків немає до “Урок 3. Планування студійних приміщень та звукоізоляція”

Ваш відгук:

Name (required):
Mail (will not be published) (required):
Website:
Повідомлення (обов'зково):
XHTML: You can use these tags: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>

Spam Protection by WP-SpamFree