Інтермодуляційні спотворення − невловимий ворог

Дуже часто при виборі підсилювачів, моніторів та ін. ми керуємося такими їхніми характеристиками, як потужність, амплітудно-частотна характеристика і т.д. Більш досвідчені користувачі цікавляться коефіцієнтом гармонійних спотворень. В той же час мало хто цікавиться характеристикою інтермодуляційних спотворень, хоча їхній пагубний вплив на сприйняття приладу може бути в багато разів сильнішим, ніж гармонійні спотворення. Крім того, інтермодуляційні спотворення дуже важко виміряти та визначити. Про це й піде мова нижче.

Ця стаття (разом з ілюстраціями) люб’язно надана мені Філіпом Ньюеллом. Робота над перекладом і редагуванням статті виявилася дуже непростою і я щиро вдячний Андрію Старцеву з Єкатеринбурга за участь у ній.

Олександр Кравченко

У багатьох публікаціях неодноразово згадувалося про те, що між точними цифровими значеннями гармонійних спотворень та суб’єктивно сприйманою якістю звучання практично не існує ніякої прямої відповідності − принаймні, нижче певного порогу, що перебуває на диво високо. У своїй книзі «Відтворення звуку» Гілберт Бріггс (Gilbert Briggs) починає главу, що присвячується інтермодуляційним спотворенням, словами Мілтона (Milton): «Жахливий був шум битви…». Може бути, що в цьому й полягає причина того, що об’єктивні виміри гармонійних спотворень зовсім погано співвідносяться з їхнім суб’єктивним сприйняттям.

Нелінійними спотвореннями називаються будь-які спотворення, в складі яких присутні такі частоти, які з самого початку були відсутні у вхідному сигналі.

Наприклад, якщо взяти хвилю синусоуідальної форми, то внаслідок нелінійних спотворень, які привносяться, її форма змінюється, стає іншою і синусоїдальний сигнал якоїсь певної частоти в результаті цих спотворень починає містити також сигнали інших частот. Інакше кажучи, якщо форма коливання не синусоуідальна, виходить, в його складі обов’язково є ще якісь інші частоти.

Якщо за допомогою спектроаналізатора переглянути одержуваний у підсумку вихідний сигнал з кліпуючого підсилювача, ми побачимо гармоніки, частота яких в 2 рази, 3 рази, 4 рази і так далі вище основної частоти хвилі синусоїдальної форми. Точно в такий же спосіб прогресуюча нелінійність гучномовців створює інші (можливо більш витончені та менш помітні) спотворення, які поступово наростають по мірі збільшення гучності. Однак музичні сигнали не є синусоїдальними. Вони містять одночасно велику кількість різних частот і ступінь їхньої присутності в сигналі постійно змінюється в часі

Коли сигнал, що складається з двох частот, подається на вхід підсилювача з не дуже лінійною характеристикою, це призведе до генерування гармонік (обертонів) не тільки від цих двох частот (гармонійні спотворення), але також і від частот, що є їхньою математичною сумою та математичною різницею (інтермодуляційні спотворення).

Наприклад, якщо в нас є сигнал, що складається з двох частот − 1000Hz та 1100Hz, − то на виході підсилювача будуть також генеруватися сигнали частотою 2100Hz (1000Hz плюс 1100Hz) і частотою 100Hz (1100Hz мінус 1000Hz). Причому це лише похідні гармоніки першого порядку. Якщо ж ми беремо дві частоти, які відстоять друг від друга на квінту − наприклад, сигнали частотою 1000Hz і 1500Hz, − то першими парами гармонійних спотворень будуть сигнали на частотах 2000Hz та 3000Hz (гармоніки другого порядку), а також сигнали на частотах в 3000Hz та 4500Hz (гармоніки третього порядку). Щодо сигналу частотою 1000Hz гармоніки частотою в 2000Hz, 3000Hz і 4500Hz є відповідно октавою, квінтою через октаву (дуодецимою – О.К.), і секундою через дві октави (ноною через октаву − О.К.). Щодо сигналу частотою 1500Hz гармоніки частотою в 2000Hz, 3000Hz та 4500Hz є відповідно квартою, октавою і квінтою через октаву (дуодецимою − О.К.). Таким чином, похідні гармоніки обох частот в музичному сенсі співвідносяться з обома основними тонами. Це не дивно, тому що всі музичні інструменти створюють природні гармоніки (обертони).

Тепер, якщо ми розглянемо інтермодуляційні складові, то вони будуть являти собою не просто генерування сигналів зі збільшенням частот у певну кількість разів (що і є обертонами), а генерування сигналів, частоти яких є сумою та різницею частот генеруємих обертонів, наприклад: f1 + f2, f1 – f2, 2*f1 – f2, 2*f2 + f1, і т.д. Ці комбінації можуть створювати інтермодуляційні частоти, які в музичному сенсі не завжди співвідносяться з основними частотами.

Більш того, коли створюється або відтворюється комплексний музичний сигнал, то складний спектральний розподіл результатів інтермодуляції не тільки не сприяє збагаченню гармонійної структури музики (як це відбувається за рахунок прояву гармонійних спотворень, принаймні, гармонік-обертонів нижчих порядків), але й все більше починає нагадувати звичайне додавання шуму.

Коли ми вимірюємо гармонійні спотворення, то ми намагаємося вимірювати ступінь нелінійності системи. В гучномовцях подібні ефекти виникають внаслідок таких явищ, як нелінійність пружності рухливої системи (підвісу) дифузору або нелінійність у поводженні магнітних полів при різних умовах збудження. Ми розглядаємо результати роботи гучномовця, як системи з несиметричним поводженням на різних рівнях гучності, що й призводить до нелінійних явищ на акустичному виході з нього. Якби гучномовець являв собою систему з симетричним поводженням на різних рівнях гучності і якби в цій системі були відсутні можливі причини нелінійності, то на акустичному виході були б відсутні і гармонійні спотворення (обертони). Це значить, що якщо на виході з будь-якої системи присутні гармонійні спотворення, то ця система має деяку нелінійність, що потягне за собою також генерування інтермодуляційних спотворень.

Основний висновок у розумінні всього раніше сказаного полягає в тому, що картини гармонійних спотворень не можуть демонструвати нам виникнення тих процесів, які можуть призвести до «немузичності» системи. Більш того, пряме порівняння різних пристроїв по картинах їхніх гармонійних спотворень може дуже сильно ввести в оману щодо дійсної якості їхнього звучання. Одним з найбільш очевидних прикладів є лампові підсилювачі. Часто вважається, що вони звучать «краще», чим транзисторні підсилювачі, що мають значно менше спотворень.

Поза всяким сумнівом, інтермодуляційні спотворення (IMD) є ворогом − ворогом реальним і прихованим. І якщо перед нами є мета зменшити гармонійні спотворення, з цим ворогом доводиться воювати. Російський електроакустик Олександр Войшвілло був ініціатором пошуку засобів виміру та порівняння частотних характеристик інтермодуляційних спотворень. З його роботами рекомендується ознайомитися всім тим, хто прагне до розширення своїх пізнань у цій області1,2,3,4.

Рисунок 1. Графік прояву гармонічних спотворень залежно від частоти. В цьому випадку вище граничного рівня проявляються гармоніки другого і третього порядку. На будь-якій окремо взятій частоті рівень певної гармоніки може бути знайдений шляхом віднімання рівня спотворень від рівня відгуку в осьовій спрямованості. На частоті 200Hz рівень звукового тиску в осьовій спрямованості становить 87dB, а гармоніки третього порядку − 30dB. Тому спотворення відносно сигналу становить 57dB, що є дещо більше, ніж 0,1%.

Щоб одержати повну картину гармонійних спотворень системи, необхідно на вхід вимірюваної системи подати сигнал синусоідальної форми, а потім за допомогою фільтра вирізати цей же сигнал на виході. Спектроаналізатор може відобразити окремі обертони, а аналізатор частотної характеристики (генератор колихаючої частоти + осцилограф) може показати окремі обертони у вигляді розгорнутої функції вхідного сигналу. Така діаграма показана на рисунку 1. Як би то не було, в будь-який даний момент часу в якості вихідної (сигналу порушення) є сигнал тільки однієї частоти, а всі вимірювані похідні є кратними саме цій частоті. Це і є ті самі гармоніки (обертони), які генеруються будь-яким музичним інструментом, якщо музикант грає на ньому всього лише одну ноту (інакше кажучи, збуджує звучання інструмента сигналом однієї певної частоти). Саме гармоніки (обертони) надають «фарбування» звучанню музичного інструмента і саме завдяки їм кожний музичний інструмент має свій неповторний тембр. Тому гармоніки не є антимузичними звуками; насправді саме вони є основою багатства музичних звуків.

Чому ж ми тоді вимірюємо гармонічні спотворення? Одна з найбільш імовірних відповідей така: «Тому що вміємо». :) Немає ніяких сумнівів, що в такий спосіб ми в деякій мірі вимірюємо нелінійність системи, але багаторічна практика показує, що результати цих вимірів дуже погано співвідносяться зі сприйманою на слух якістю звучання гучномовців. Звичайно, гармонічні та інтермодуляційні спотворення з’являються в результаті роботи одних і тих самих «механізмів». Але інтермодуляційні спотворення дуже важко піддаються вимірам, оскільки відбуваються процеси, коли одні частоти генерують інші і кількість таких варіацій − нескінченна.

Між гармонічними та інтермодуляційними спотвореннями немає ніякої «магічної» залежності. Інтермодуляційні спотворення залежать від абсолютного рівня сигналу, його частотного діапазону, його складності, співвідношення між піковим і усередненим сигналом, від форми хвилі сигналу, а також від взаємодії між вищезгаданими факторами та іншими причинами.

В деяких досить простих випадках можна стверджувати, що рівні гучності інтермодуляційних спотворень є в три або чотири рази більш високими, чим рівні гучності гармонічних спотворень, що само по собі досить типово. Але у випадках зі складними комплексними музичними сигналами всі співвідношення, які спочатку здаються досить стійкими, розвалюються як картковий будиночок. Дуже складно винайти якийсь простий іспитовий сигнал, застосування якого могло б забезпечити реалістичні та достовірні результати, а саме такі результати, по яких можна було б порівняти інтермодуляційні показники і якість роботи двох систем. От що з цього приводу говорить Олександр Войшвілло: «Через те, що динамічну реакцію складної нелінійної системи, такої як гучномовець, не можна екстраполювати з його реакції на прості тестові сигнали (наприклад, sweep-тест), то граничні величини, виражені як реакція гучномовців на такі сигнали (загальна картина гармонічних спотворень, окремі гармоніки (обертони) та інтермодуляційні спотворення між двома звуками) можуть не бути вагомими та не відповідати дійсності»

Схоже на те, що інтермодуляційні спотворення є найпершим ворогом розробників гучномовців. І не має ніякого значення, чи усвідомлюють це самі розробники чи ні. Проте, будь-яке кількісне вираження інтермодуляційних спотворень − будь воно числовим або графічним − повинне мати якесь співвідношення з психоакустичним сприйняттям проблеми. Дотепер через невірогідність одержуваних результатів жодна подібна система так і не набула поширення. Тому що всі спроби створити таку систему закінчувалися невдачами, інтермодуляційні проблеми почали ігноруватися і на них просто закрили очі.

Не слід забувати, що інтермодуляційні спотворення в складних комплексних сигналах схильні до того, щоб перетворюватися в модульований шум. Це трохи нагадує ситуацію, коли Ви намагаєтеся вдома послухати гарну hi-fi систему, а в цей час хтось за вікном орудує бензопилою. Рівень генерації шуму залежить від рівня гучності та спектральної щільності музики, хоча й тут прямої залежності немає. При наявності інтермодуляційних спотворень губиться чистота та проникливість звучання, пропадає деталізація на низьких рівнях сигналу, губиться характерна «легкість» звучання. Дуже серйозно страждають від інтермодуляційних спотворень духові оркестри та хори. Якщо Ви звикли слухати їх наживо, то прослуховування тих же композицій через гучномовці може дуже сильно Вас розчарувати. Коли всі джерела звуку перебувають в різних точках простору (як музиканти оркестру або хору), то інтермодуляційних спотворень виникає небагато. Але коли вони всі разом зміксовані та відтворюються через пару акустичних систем, прояв інтермодуляції стає очевидним. І не треба звинувачувати у всіх негараздах винятково гучномовці та акустичні системи. Мікрофони, електронні прилади та цифрові конвертори також причетні до цього та відповідальні за такий стан речей.

Потрібно також пам’ятати, що навіть повітря само по собі також є нелінійним і в тих місцях де існують високі рівні звукового тиску, що може бути, наприклад, в горловинах рупорів або разтрубах мідних духових інструментів, інтермодуляція може бути досить очевидною. Зазвичай це більш помітно проявляється у великих і «голосних» звукопідсилювальних комплексах, чим у звичайних студіях звукозапису з нормальними рівнями звукового тиску моніторів. Але в дуже великих контрольних кімнатах інтермодуляція може створювати проблеми. На рисунку 2 показано розподіл спотворень при поширенні від джерела звуку на відстані 1 метр. На рисунку 3 показано той же розподіл спотворень при тім же рівні звукового тиску при поширенні від джерела звуку на відстань 5 метрів. Рівень звукового тиску в точці виміру − однаковий. Велике значення тут має те, що при однаковому рівні звукового тиску в позиції прослуховування, джерело звуку з більш низьким рівнем звукового тиску (наприклад, монітори ближнього поля), але який розташований ближче до позиції прослуховування, створить значно менше інтермодуляційних спотворень, чим джерело звуку з більш високим звуковим тиском, що перебуває на відстані 5 метрів (наприклад, монітори дальнього поля). Щоправда, цей приклад не стосується тих випадків, коли віддалені монітори мають значно меншу нелінійність самі по собі. Але все-таки найчастіше трапляється саме так: великі монітори на тім же рівні гучності створюють значно більше нелінійних спотворень, чим монітори ближнього поля. А якщо ще врахувати ті нелінійні спотворення які виникають при поширенні звукової хвилі в повітрі, то можна зробити висновок: чим більшу відстань проходить звук з високим рівнем звукового тиску, тим більше створюється нелінійних спотворень. Тому використання високих рівнів звукового тиску з великих відстаней можливо тільки в тих студіях, моніторні системи яких мають надзвичайно рівні характеристики і дуже низьку нелінійність.

Рисунок 2. Тестування інтермодуляційних спотворень мультичастотним методом. Спотворення в сферичній хвилі при переміщенні в середовищі. Рівень звукового тиску на відстані 1 метр − 110 dB. Радіус джерела − 0,5 метра. На першому графіку − рівень звукового тиску в dB, на другому − процентне співвідношення інтермодуляційних спотворень у відношенні до основних частот. Лінії з повною висотою − це іспитові мультичастотні сигнали, а лінії, що залишилися, − це інтермодуляційні складові. Темні області − це частотні діапазони, в яких інтермодуляційні складові зливаються, утворюючі шумоподібний спектр. (надано Олександром Войшвілло)

Графіки на рисунках 2 та 3 були засновані на результатах використання мультичастотного дослідження, коли через систему одночасно пропускається кілька сигналів різних тонів. Частоти вибиралися з такого розрахунку, щоб максимально розділити генеруємі частоти інтермодуляційних складових, що допомогло б більш точно побачити можливу проблемну область. Сигнали з неправильно підібраними частотами могли б призвести до частотного збігу інтермодуляційних результуючих, що в свою чергу могло б призвести до деякого маскування проблеми. Отож, мультичастотні дослідження демонструють, що в багатьох випадках загальна кількість інтермодуляційних спотворень може бути майже в чотири рази більшою, ніж виміряне сумарне значення коефіцієнта нелінійних спотворень! Звідси можна зробити висновок: те, що люди часто вважають гармонічними спотвореннями, насправді більшою мірою складається з інтермодуляційних спотворень. Це допомагає пояснити, чому виміряне сумарне значення коефіцієнта нелінійних спотворень так погано співвідноситься з тим реальним звучанням, що ми сприймаємо на слух. Справа в тому, що сприймані слухом спотворення, швидше за все, є саме інтермодуляційними спотвореннями які неможливо не виміряти, не визначити їхню кількість.

Різні дослідження показали, що гармонічні спотворення та інтермодуляційні спотворення починають бути помітними на слух на різних рівнях. При цьому рівень помітності інтермодуляційних спотворень становить усього лише десяту частину від рівня помітності гармонічних спотворень. Звичайно ж, така ситуація обумовлена негармонічною антимузичною природою інтермодуляційних спотворень, через що вони «впадають в очі» (у вуха? :) ) при набагато більш низьких рівнях. Таким чином, якщо підсилити в чотири рази кількість того, що має десятикратно більш сильну подразнюючу дію, виходить, що проблема інтермодуляційних спотворень в 40 (!) раз гостріша проблеми гармонічних спотворень. За допомогою статичної поліноміальної моделі п’ятого порядку було навіть продемонстровано, що в однієї й тієї ж системи нелінійність взаємодії типу 2*fi + fj може бути на 34dB більше ніж гармонічного спотворення п’ятого порядку в тій же самій системі.

Виняткову чистоту звучання системи моніторів, показаної на фотографії на початку статті, Войшвілло пояснює не тільки тим, що незалежні записи інструментів відправлені в незалежні монітори (на 16 моніторів подаються сигнали з різних доріжок багатоканального магнітофона), але ще й тим, що звук поширюється через різні «повітряні канали» між моніторами і вухами слухачів. На низьких рівнях звукового тиску ця ідея не узгоджується з концепцією лінійної суперпозиції акустичних хвиль, але концепція нелінійної інтерференції для високих рівнів звукового тиску вже була експериментально доведена.7

Рисунок 3. Інтермодуляційні спотворення. Спотворення сферичної хвилі при переміщенні в середовищі. Рівень звукового тиску на відстані в 5 метрів − 110 dB. Радіус джерела − 0,5 метра. На першому графіку − рівень звукового тиску в dB, на другому графіку − процентне співвідношення інтермодуляційних спотворень у відношенні до основних частот. (надано Олександром Войшвілло)

В звичайній практиці рівень гармонічних спотворень вимірюється на сигналах фіксованого рівня, частота яких може бути або статичною, або такою що змінюється. Однак нелінійні спотворення, які виникають при проходженні через систему складних комбінованих і мінливих у часі сигналів, слабо співвідносяться з рівнем гармонічних спотворень. В той час, як гармонічні спотворення ми сприймаємо при якомусь певному їхньому співвідношенні з основним сигналом, то у випадку з інтермодуляційними спотвореннями ми сприймаємо їхній абсолютний рівень поза залежністю від того як він співвідноситься з рівнем основного сигналу. Доречним буде наступне порівняння: ми звикли до того, що щільність насичення звучання інструмента обертонами збільшується в міру наростання гучності звучання цього інструмента; але якщо в цей час хтось прибирає кімнату, то шум пилососа буде нам заважати незалежно від того, голосно чи тихо в цей момент звучить музика.

Ентоні Нью наводить деякі цікаві дані у своїх двох статтях, озаглавлених «В коефіцієнтах гармонічних спотворень немає ніякого сенсу». І хоча в цих статтях він користується даними по підсилювачам радіочастот, він приводить графіки інтермодуляційної взаємодії двох, трьох і чотирьох частот, які одночасно подаються на вхід з рівнем близько 65 dB вище фонового шуму. На графіку, що характеризує взаємодію двох частот, над рівнем фонового шуму чітко проглядаються чотири інтермодуляційні складові. На графіку, що характеризує взаємодію трьох частот, над рівнем фонового шуму проглядаються вже дев’ять інтермодуляційних складових; а на графіку, що характеризує взаємодію чотирьох частот, таких складових вже більше тридцяти! Зі збільшенням кількості частот збудження різко зростає число інтермодуляційних складових, тому що й самі складові починають інтермодулювати між собою. Не треба мати велику уяву, щоб представити собі результати такого процесу для складного музичного сигналу. Вийде хаотичний модуляційний шум, що за рівнем, може бути, усього на 40 dB тихіше, ніж власне музика. Аргументація Ентоні Нью є досить переконливою.

Може бути, Ентоні Нью дещо переборщив, коли сказав, що «вимірювати коефіцієнт гармонічних спотворень − безглуздо». Але в якомусь сенсі таке висловлення є справедливим. Загальновідомо, що багато лампових підсилювачів створюють значно більш високі рівні гармонічних спотворень другого порядку, чим транзисторні підсилювачі гарної якості, але ці спотворення не сприймаються на слух, як спотворення. Це можна пояснити виходячи із властивостей генерації спотворень другого порядку. Насправді, нелінійність другого порядку не дає непарних, неприємних та таких, що дисонансно звучать інтермодуляційних сполучень типу f1 + 2*f2. Від нелінійностей другого порядку утвориться менше похідних, та й рівні їх менше, ніж у похідних більш високих порядків. Як недавно згадувалося, щільність та сукупний рівень похідних високих порядків може дуже швидко зростати. Частоти в них розподіляються по типу хаотичного шуму і музика замаскувати його не може.

Коли лампові підсилювачі генерують гармонічні спотворення другого порядку, це може навіть приємно сприйматися на слух. Але що по-справжньому приємно в таких підсилювачах, так це мінімум непарних інтермодуляційних похідних більш високих порядків. Можна також зтверджувати, що все це в цілому справедливо і стосовно підсилювачів класу А, в яких на всіх рівнях відсутні артефакти від спотворювань в кросовері. Насправді, стає ясно, що гармонічні спотворення − це не якийсь окремий вид спотворень, а особливий вид інтермодуляційних спотворень. Якщо для перевірки інтермодуляції використовується кілька частот, і при цьому існує можливість їх індивідуально регулювати, то при відповідному настроюванні − коли між частотами утворюються консонуючі інтервали, а всі частоти зіллються в одному благозвучному акорді − генеруватися будуть тільки гармонічні спотворення. Може, так легше собі уявити, що обидва види спотворень утворюються за рахунок того ж самого нелінійного механізму.

Рисунок 4. Багатоканальна система в приватній студії Юджина Червінскі, засновника компанії Cerwin Vega. Використання моніторів за принципом «один монітор на одну доріжку», як багато хто вважає, рішуче зменшує рівні інтермодуляційних спотворень і значно збільшує рівень сприйманої відкритості, чистоти та природності у відтвореному звучанні. (фото люб’язно надано Юджином Червінскі)

В електромеханічних системах, таких як гучномовці, наявність нелінійних зворотних сил у механіці рухливої системи − це ще одне джерело інтермодуляційних і гармонічних спотворень. Під впливом складного композитного музичного сигналу може виникати складна пружна деформація рухливої системи і в цьому випадку немає нічого схожого на електричні причини виникнення нелінійностей, як це відбувається, наприклад, в підсилювачах. Магнітна нелінійність B1 (силовий фактор) і модуляція магнітного потоку можуть бути основними причинами інтермодуляційних спотворень. Це може пояснювати, чому один відсоток гармонічних спотворень другого порядку може відмінно звучати на одному пристрої, і в той же час, зовсім нестерпно − на іншому. В цьому випадку ми порівнюємо не рівень гармонічних спотворень другого порядку, а існування інших нелінійних артефактів, що виникають за рахунок інших нелінійних механізмів або систем. Такі механізми можуть також викликати виникнення фазових спотворень динамічного характеру, які можуть впливати на якість сприйняття стереофонії.

Треба виконати великий обсяг роботи як по скороченню, так і по ефективному вимірюванню інтермодуляційних спотворень. Одна із причин, внаслідок якої виробники обладнання не квапляться цим займатися, полягає в тому, що вони не бажають займатися тими вдосконаленнями, які через відсутність загальноприйнятих специфікацій не можна довести в рекламній і комерційній літературі. Достовірний спосіб співвідношення результатів об’єктивних досліджень з результатами суб’єктивних тестів міг би стати потужним стимулом для рішучого наступу на інтермодуляційні спотворення. Однак, твердження, що сприймана на слух чистота звучання будь-якої аудіосистеми є прямим результатом відсутності в ній інтермодуляційних спотворень, може вважатися справедливим.

Посилання:

  1. VOISHVILLO, A; Nonlinear Distortion in Professional Sound Systems − From Voice Coil to the Listener, Presented at the Reproduced Sound 17 Conference of the Institute of Acoustics, UK (November 2001)
  2. CZERWINSKI, E; VOISHVILLO, A; ALEXANDROV, S; TEREKHOV, A; Multitone Testing of Sound System Components − Some Results and Conclusions, Part 1: History and Theory, Journal of the AES, Vol 49, No 11, pp1011-1048.
  3. CZERWINSKI, E; VOISHVILLO, A; ALEXANDROV, S; TEREKHOV, A; Multitone Testing of Sound System Components − Some Results and Conclusions, Part 2: Modeling and Application. Journal of the AES, Vol 49, No12, pp1181-1192
  4. VOISHVILLO, A; Assessment of Loudspeaker Large Signal Performance − Comparison of Different Testing Methods and Signals, Presented at the 111th AES, SC-04-03-C, New York (December 2001)
  5. NEW, A; THD Is Meaningless, Part 1, audioXpress, pp36-40, USA, (January 2001) www.audioxpress.com
  6. NEW, A; THD Is Meaningless, Part 2. audioXpress, pp54-61, USA, (February 2001)
  7. CZERWINSKI, E; VOISHVILLO. A; ALEXANDROV, S; TEREKOV, A; Air-Related Harmonic and Intermodulation Distortion in Large Sound Systems, Journal of the AES, Vol 47, №6.

Переклад і технічне редагування:

  • Андрій Старцев, av-express@etel.ru
  • Олександр Кравченко, vita46@yandex.ru

Popularity: 29% [?]

Розповісти іншим:
Digg Google Bookmarks reddit Mixx StumbleUpon Technorati Yahoo! Buzz DesignFloat Delicious BlinkList Furl

Відгуків немає до “Інтермодуляційні спотворення − невловимий ворог”

Ваш відгук:

Name (required):
Mail (will not be published) (required):
Website:
Повідомлення (обов'зково):
XHTML: You can use these tags: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>

Spam Protection by WP-SpamFree